«Як ще й ниток дасте – то чого б і не в’язати?»
Ці три жіночки із села Бірки долучилися до волонтерської роботи по-своєму – узялися за в’язання шкарпеток солдатам.
– Я в’яжу для своїх дітей уже не один рік. То жилетку, то светр чи шапку. Стареньку кофтину розпущу – і в’яжу потроху. А це як війна почалась…, – витирає сльозу Віра Григорівна Синепол.
– Вона, як побачила по телевізору, що хлопці ноги повідморожували, то так і розплакалася. Взялася в’язати, а там і подруг задіяла, – розповідає Сергій Володимирович Шаповал.
Він же від особистого фермерського господарства забезпечив жінок нитками. Так ті й зраділи, кажуть: «Як ще й ниток дасте – то чого б і не в’язати?»
– Нас зібрала Люда Скороходова, вона давно в’язала і передавала «туди», – розповідають жінки.
Так уже на рахунку бірківчанок близько півсотні шкарпеток. Зізнаються, що на пару йде два дні.
– Так разом і збираєтеся? – запитую.
– Та де! Кожен у себе вдома. Бо разом нав’яжемо такого! – сміються.
І Віра Григорівна Синепол, і Наталія Іванівна Зятікова, і Любов Олександрівна Коваль – пенсіонерки, тому довгі зимові вечори їм на користь. Ось день збільшиться, то й роботи додасться. А там і тепло не за горами – весна, літо…
– А може, й мир? – із надією дивляться у майбутнє сільські волонтерки.
Олена Савченко
10 мотків ниток для в’язання надали гадяцькі підприємці, які відмовилися вказувати на сторінках газети свої імена.