Дороги немає, проте вода є!
Нещодавно до редакції завітала жінка. Привітавшись, вона зі слізьми на очах почала розповідати свою історію.
«Мене звуть Зоя Олександрівна Кириченко. Проживаю у Великих Будищах, по вулиці Червона Зірка. Вулиця у нас невеличка, 10 хат всього, та й живуть лише пенсіонери. Мені 55. Я серед них наймолодша, тому мене й відправили шукати допомоги. У нас одночасно і радість, і нещастя.
Навесні почали проводити нам воду, ями розрили, та так і стояло б, якби не помер один із жителів. Як почули про похорон, то прийшли із сільради і запропонували нам закопати ями. Найняли трактор на промислі та наробили нам такого «страхолюдія», що тепер не знаємо, що й робити. Розгорнули кучі трактором – ще гірше стало, ніж було. А у нас же дорога була непогана, щебенем засипана. Тепер отим дідам та бабам немає навіть як і з двору вийти. Хто трохи здоровіший, то порозгортав коло свого двору, а інші так і живуть серед бугрів.
Воду вести почали ще весною. Сільська рада заключила договір із організацією, вони і копали, і протягували. Та й гроші ж немалі заплатили – по 30 гривень за метр. Чому ж нам таке наробили? Хто це виправить? Ми далі не знаємо, що робити і де шукати порятунку, тому й звернулися до вас».
Наступного дня, представники редакції вирішили відвідати ту славнозвісну вулицю і подивитися, чи дійсно все так, як нам розповіли. Картина, яку ми побачили, була не з приємних: брили землі обабіч дороги, закидані паркани та не загорнуті ямки. Люди виявились «заручниками свого щастя»: вода нарешті є, а із двору вийти проблематично!
Із запитаннями «Чому так?» і «Хто це виправить?» ми звернулись до сільського голови Великих Будищ Тетяни Іванівни Іщенко.
«Дійсно, ми вирішили допомогти людям і найняли трактора, щоб загорнув водопровідні труби. Температурний показник показує мінус, тож труби можуть розмерзнутись, а це ж таки 730 м! Організація, що виконувала роботу, на той час була не в змозі загорнути канави. Тож ми допомогли як змогли.
Та це не кінцевий вигляд дороги – навесні земля просідатиме, і ми ще будемо рівняти її грейдером».
Тож чому підрядна організація не довела розпочате до кінця, адже гроші за роботу були проплачені, ми так і не дізнались. Почули тільки, що працівники сільради «хотіли зробить людям добро, а вийшло, як завжди». Що ж, чи правдивою виявиться обіцянка «вирівняти дороги по весні», побачимо з часом.
Оксана Кириченко
