«Не просто ж кермо крутиш, а за тобою чоловік 50–70 сидить»
На фото: Віктор Григорович Кравченко – водій з 52-річним стажем роботи.
– Ех, хіба ж зараз їздять так, як раніше! І нічні рейси були, і вдень… – махнувши рукою, згадує Віктор Григорович Кравченко роки роботи. Він півжиття провів за кермом – тільки 40 з лишком років у Гадяцькому автопарку чого варті! А починалося все ось як…
– Отримав права у травні 1962 року. До того, правда, теж кермо крутив. Я до армії ще силос возив у колгоспі. Буває, голова каже: сідай і їдь, бо шофера немає. Я ж кажу: у мене й прав немає, а він своє: сідай і їдь, – розповідає Віктор Григорович.
Попрацювавши у колгоспі, хлопець пішов в армію.
– І там на автобусі весь час пропрацював. У мене вже було 2 роки стажу – найбільше з усіх. То й посадили за кермо автобуса. Проїздив на «газончику» десь півмісяця, тоді три роки та 8 днів «отпік» на автобусі по Москві, – згадує роки служби у Підмосков’ї.
Та так уже й до пенсії не вставав із водійського крісла. Два роки шахтарів возив у місті Марганець, а після повернення додому влаштувався в автопарк.
– То було літо 1968 року – і по 2008 рік. Навіть на пенсії ще 5 років пропрацював на автобусі, – розповідає Віктор Кравченко.
Куди тільки не вела дорога: щоденні рейси в Київ, Харків, Ілловайськ… А то змінювалися буденними – Лютенька, Римарівка…
– Ото як звик до одного автобуса, то як сів до іншого – уже не те. Буває, треба когось підмінити, сісти за інший автобус, то доводиться звикати, – каже.
Нічні рейси, які вже років з 10 як відмінили, добре врізалися в пам’ять водія. Цілу ніч вів маршрут в Ілловайськ або Київ – відпочивати ніколи.
– Приїдеш – очі такі червоні за дві доби. Аби не спати, курив цигарки одна за одною, – згадує чоловік. І продовжує:
– У дорозі важко. Увесь час відповідальна робота. Не просто ж кермо крутиш, а за тобою чоловік 50-70 сидить. А буває, як їдеш на села, то просять: «Дядьку, візьміть!» Як напхнеться повен автобус! – згадує.
На питання, чи сумуєте за роботою, Віктор Григорович відповідає:
– Та вже відвик. Раніше було діло. Хоча й зараз, як вийду на вулицю, чую свого ЛАЗика звіддаля. По звуку впізнаю, – посміхаючись, говорить чоловік.
Уже давно він проміняв водійське крісло автобуса на зручненький невеличкий «жигулик» – то на рибалку їздити, то на грядки…
Гордиться Віктор Григорович і успіхами онучки – вона сама за кермо сідає, а ось уже й онук просить діда навчити водити. Тож піввіку роботи не дарма – он яка зміна підростає!
Олена Савченко
