«Дивна картина, коли на полі одночасно перестрілка і комбайн косить пшеницю, бо життя триває»

Ці слова Валентин Григорович (м. Гадяч) написав у соцмережі ще 26 липня, о 8.32. Нині він там, де сьогодні оголошують перемир’я, а завтра знову лунають постріли над головою. Там, де не стихає гул «градів», де хвилі вибухів приглушують крики від болю й сліз.

Та ми дивуємося бойовому настрою наших героїв. Ось які записи залишає Валентин «Вконтакте».

«Не так давно я думав, що вже старий і не боюся смерті. Але полежав під «градами» та мінометами і зробив переоцінку пріоритетів. Мені дуже не хочеться вмирати так тупо.

Гострі враження надихнули мене на це есе. Так от: усе херове геть. Нас практично розбили. Але ми переможемо, Україна стане регіональним лідером, а смердюча рашка розвалиться. Цьому є серія причин.

У нашому суспільстві вже запустився процес незворотних позитивних трансформацій. Влада змушена вдавати і навіть дещо робити з того, що потрібно народу. Але доживу я чи ні до перемоги залежить від швидкості цих трансформацій…»

«Ми дивимось ці малюнки. Вішаємо на стіни палатки…

Дякуємо.  Ми переможемо. Це лише початок шляху. Наші діти житимуть щасливо у щасливій країні»

Гадячанин Микола Ніколаєв служить в 79-ій окремій аеромобільній бригаді. Пише:  «Протягом останніх кількох днів отримую безліч телефонних дзвінків та СМС-повідомлень, на які, на жаль, зі зрозумілих причин не завжди маю змогу відповісти. Тож хочу подякувати всім за теплі слова підтримки та заспокоїти, що обмундируванням повністю забезпечений. Тож чекайте нас з перемогою! Слава Україні!!!»