«Школу закінчив із золотою медаллю. До речі, мав одну-єдину четвірку – по фізкультурі»

Ще вчора Євген Гуцол був одним із кращих учнів району, ще й «Найрозумнішим» серед ровесників – здобув титул у однойменному телеконкурсі ерудитів країни. Здавалося б, зовсім недавно гадячани вдивлялися в екран телевізора, щоб знайти серед інших знайоме обличчя місцевого розумника. Та мало хто знає, що вчорашній всезнайко знову кращий із кращих, але вже не в інтелектуальному шоу, а у великому спорті.

Як виріс Женя із розумника до майстра спорту міжнародного класу, чим може похвалитися і про що мріє – у нашій із ним розмові.

– Женю, тебе насамперед знають як того, хто взяв участь у конкурсі «Найрозумніший» (телевізійний проект із Тіною Канделакі).

– І досі в Гадячі більше асоціюють із ним, ніж зі спортом.

– Нагадай, як це було?
– 2005-2006 роки, 9-10 клас. Мені було 15 років. 16 разів я брав участь у телеконкурсі, один раз переміг. Кілька разів займав перше і друге місця.

– Хіба в школі ти займався спортом?

– Ні, абсолютно. Просто цікавився, але не займався. Був завжди лише вболівальником. Школу закінчив із золотою медаллю, до речі, мав одну-єдину четвірку – по фізкультурі.  

Усе почалося з навчання в Сумській банківській академії, при якій діє легкоатлетичний манеж – один із кращих в Україні. Як тільки його побачив, то, чесно кажучи, загорівся. Коли почали ходити на пари фізкультури і здавати звичайні нормативи, то я пробіг найпершим у групі. Викладач запропонував займатися більш серйозно.

Після якогось часу навчання зрозумів, що не хочу бути банкіром – сидяча робота не для мене.

– Та все ж, яку спеціальність отримав?

– Економічна кібернетика. Я довчився без проблем, на бюджеті. Брав індивідуальний графік навчання, щоб мати змогу нормально займатися спортом.

– Коли були вже перші змагання?

– Через тиждень занять. Першим був кросовий забіг у парку, потім почалися тренування. 3-4 місяці позаймався і тоді вже взяв участь у серйозних змаганнях – чемпіонат області.

– Уже зайняв і призове місце?

– Звичайно, ні. Це були перші спроби. Але вже через 1,5 роки був прогрес – я виконав норматив кандидата в майстри спорту.  Це сталося на чемпіонаті України серед юніорів. Я зміг вийти у фінал, зайняв 6 місце. Тоді й зрозумів, що у мене є перспектива чогось досягти, і почав займатися більше.

– Такий швидкий ривок…

– Так. Я бачив, що у мене виходить краще, ніж у інших, тих, хто вже доклав чимало зусиль. Зрозумів, що треба займатися серйозно і можна цьому присвятити себе. І навіть заробляти гроші.

– Скільки тобі було років?

– 18. У 17 почав, а вже через рік отримав КМС. Це було взимку 2009-го, а вже влітку я виїхав за межі Сум – на чемпіонат України в Ялту. Там же знову зайняв 8 чи 9 місце. Стало цікаво виїжджати на інші старти.

– Азарт з’явився, так?

– Звичайно. Я побачив, що можу нарівні змагатися з людьми, які займаються набагато довше. Потім через рік уже виконав норматив майстра спорту. Зайняв 7 місце по Україні, але вже серед дорослих. Потім здобув 2 місце на чемпіонаті Україні серед молоді до 23 років. Після цього мене почали викликати на тренувальні збори в збірну України.

Уже взимку 2011 року,  це було трохи більше трьох років, як я займався, виборов 2 місце на дорослому чемпіонаті України. І виїхав на перший міжнародний старт – на зимовий  чемпіонат Європи в Парижі. І з тих пір я регулярно у складі збірної виїжджаю на міжнародні старти.

– Тобто ти є повноцінним членом збірної України?

– Так. Це офіційна посада. Відповідно отримую заробітну плату.

– Ти досі займаєшся з тим же тренером? Його можна вважати тим, хто побачив у тобі цю іскорку?

– Так, вважаю, це повністю його заслуга. Я просто робив те, що він казав.

– Не думав над тим, що у школі були упущення? Не сприймай це за докір шкільним наставникам, просто уяви, якщо б ти почав займатися раніше….

– Ні. Це не є недоліком учителів, це я над собою не працював.

– Але ж саме той тренер помітив твій спортивний талант?

– Ну, бігав я і в школі непогано. Завжди отримував  гарні оцінки.  І не задумуюся над минулим. Як говорить наш тренер, у легкій атлетиці потрібно не підтягувати слабкі сторони, а розвивати сильні.

– Тобто не жалієш, що так сталося?

– Ні. Бо є люди, які рано починають показувати високі результати і зазвичай у 18-19 років уже йдуть на спад і нічого не досягають. А великий спорт – це важка праця. Над собою.

– Розкажи про змагання за кордоном. Де вдалося побувати?

– Відвідав уже більше 10 країн. У цьому році найуспішнішими поїздками були  чемпіонат світу у місті Сопот (Польща). Ми змогли вийти до фіналу, зайняли 6 місце.  Установили національний рекорд  України. Також у 2012 році у Фінляндії зайняли 7 місце на чемпіонаті Європи. Ось 16 серпня бігали в місті Цюріх, там, правда, стали 12-ми. У 2011 році я зайняв 7 місце на чемпіонаті Європи серед молоді.

Ще є таке поняття як комерційні змагання. Суть їх у тому, що ти приїжджаєш, змагаєшся і отримуєш за це гроші. Я у 2012 році виграв у комерційному старті у Чорногорії.  Цьогоріч здобув друге місце у Норвегії.

– Яка з усіх цих перемог була для тебе найзначимішою?

– Першу значну перемогу  здобув у 2012 році в Сумах – переміг на зимовому чемпіонаті України. Це й на даний момент єдина перемога на чемпіонаті України. Так, здебільшого я займаю друге місце. У Сумах у мене є суперник. Він також у збірній України – ми разом в одній команді. Але коли біжимо поодинці, то ми – суперники,  третього в Україні  немає. Виграє або він, або я. Раз мені вдалося  перемогти його  – тоді, коли я отримав майстра спорту міжнародного класу. То був удвічі приємніший успіх, бо мене приїхали підтримати друзі та батьки.

А найбільш значима перемога була в цьому році: в естафетному забігу ми показали високий результат. Покращили на 1,5 секунди рекорд України. Стали шостими. А попереду нас були лише визнані лідери: США, Польща, Росія, Великобританія – тобто ті країни, з якими складно боротися.

– Ти собі особисто яку планку ставиш, чого прагнеш у спорті?

– У  легкій атлетиці межі немає. Навіть коли спортсмен б’є світовий рекорд, хочеться здолати  його ще і ще. Зараз моя мета – потрапити на Олімпійські ігри 2016 року, у Ріо-де-Жанейро.

– Чи реально це?

– Потрапити туди реально, а от здобути призове місце – уже менш. У бігу на 400 метрів основні конкуренти – це США та острівні країни.

– Можеш сказати, що для тебе спорт, окрім задоволення, основного заробітку… Взагалі легка атлетика тебе змінила?

– Аякже. Коли люди дивляться змагання, вони бачать лише те, що відбувається на стадіоні. Але ж це вже результат того, чим ти займаєшся протягом усього року. Це максимальна самоорганізація, самовіддача, дисципліна. І, звичайно ж, усі ці речі переносяться на інші сфери життя. А ще те відчуття перемоги, коли ти досягнув бажаного результату…. Ну і спорт дає мені можливість побачити світ.

– Який він – смак перемоги?

– У нас особливого часу для святкування немає, бо знаєш, що треба готуватися до нових змагань. Це своєрідний стимул для наступних перемог. Коли ти тренуєшся і не бачиш віддачі, тоді дуже важко психологічно. Немає віри в себе. Деякі кажуть, що найбільше стимулює те, коли в тебе нічого не виходить. Я так не вважаю.

Уже хочеться заявити про себе на міжнародному рівні, бо розумію, що спорт – це не довговічне.

– А вже думав над тим, чим би займався, якби залишив спорт?

– Ні, поки що ні. Я так само несподівано почав займатися атлетикою, поза всілякими планами. Тому не загадую нічого. Але в будь-якому разі не буду займатися тим, що мені не цікаво. Зараз я отримую задоволення від спорту, від того, що не сиджу в офісі, а займаюся улюбленою справою.  Хоча, може, й заробляв би більше. Бо деякі думають, що члени збірної України отримують мільйонні зарплати. Але це не футбол.

– Можеш сказати скільки заробляєш?

– Повна ставка 3200 гривень. Але можуть бути гонорари, премії чи стипендії за перемоги.

– Це насправді класно, коли хобі переростає в роботу… От ти об’їздив стільки країн. Ніяка не припала до душі, де б міг залишитися жити?

– Жити за межами України я не збираюся. Вважаю, що треба робити свою країну кращою.

– Рідні підтримують тебе?

– Аякже,  завжди цікавляться, дивляться змагання на телеканалах. Тоді  навіть якось і відповідальність більша. Приємно, коли повертаюся в номер готелю, а там телефон із смс-привітаннями, в соцмережах повідомлення… Вболівають. 

– Дякую за розмову. Успіхів тобі та нових перемог!

Олена Козаченко

Фото надані Євгеном Гуцолом

Євген Гуцол

Народився 13.05.1990 в Гадячі.

У 2007 році закінчив СШ № 4.

Здобуває другу вищу освіту в Українській академії банківської справи, факультет  – «Фінанси».  Володіє англійською на розмовному рівні.

Улюблена книга – «Игра престолов» Джорджа Мартіна. Ще подобається Стівен Кінг. Улюблений фільм – «Кримінальне чтиво» і всі фільми Квентіна Тарантіно.

Має більше 30 нагород. «Але ж справа не в кількості, а в якості. Коли був командний чемпіонат Європи, то ми в Стокгольмі в естафеті прийшли шостими, а в загальному заліку стали третіми. Це на даний момент єдина медаль європейського рівня».

Відвідав 13 європейських країн.

«Вразила Норвегія: дуже високі ціни, для нас «космічні», але ж і високий рівень соцзахисту. Люди ні про що не думають. Були в Швейцарії, і в нас ніхто не перевіряв квитки. Вони знають, що людина  не обдурить. Чорногорія – найкрасивіша країна, яку відвідав».

Зв’язується з рідними через соцмережі, бо рідко буває вдома.

Має контракт із фірмою «New Balance». Виступає в їхній формі.