«Мать, ты зачем пустила своего сына воевать?»

На минулому тижні мирне життя Лютеньки сколихнула сумна звістка: 22-річний Вадим Коваленко потрапив у полон. Першими про це дізналися батьки, пізніше в Інтернеті з’явилася така інформація: «Український боєць із Полтавської області Вадим Коваленко живий. Зенітник 25-ї окремої повітрянодесантної бригади з Дніпропетровська отримав легке поранення. За останньою інформацією, двадцятидворічний військовослужбовець перебуває в на базі терористів у Донецьку.

Нагадаємо, 31 липня бойовики із засідок розстріляли колону десантників 25-ї окремої повітрянодесантної бригади з Дніпропетровська на півночі міста Шахтарськ Донецької області. Українські десантники зазнали втрат. Відео після обстрілу колони і допиту військовослужбовця терористи ДНР самі виклали в мережу».

Схвильовані селяни зібралися в суботу на сходку. Громада обмірковувала, чим допомогти родині полоненого. Саме там ми й дізналися подробиці цієї ситуації.

– Три дні тому подзвонили до матері. Сказали: «Ми гарантуємо, що хлопця  не вб’ємо. Не треба нам нічого». Вона ж їм: «Я готова на все». Єдине, що просили терористи, щоб піднімали маси й робили все для того, щоб більше ніхто не йшов воювати. «Ми вас сюди не гукали, і ми до вас не йдемо». Ці слова я чув сам, – розповів про почуте сільський голова Олександр Захлистенко.

Здавалося, що на сходку зійшлися самі жінки. Вони не стримували емоцій і сліз, серед лементу чулося: «Ми ляжемо кістьми, але живої душі туди не відпустимо». Тільки тоді стало зрозуміло, чому віддаль стоять чоловіки. Вони ж, як ніхто, розуміють, що це не вихід, адже якщо не ми, то хто? Умови, поставлені терористами, їм же на руку, і якщо повірити їхнім співчутливим словам на кшталт: «Мать, ты зачем пустила своего сына воевать?», то скоро чужі бійці впевненим кроком увійдуть і до нас. Лютенські чоловіки добре знали: село захлинається від материнського болю, але ж емоції не допоможуть. Потрібно діяти розумом. До цього закликав і сільський голова, та жінки стояли на своєму.

Одні кричали, що треба їхати в Гадяч у райвійськкомат, інші – щоб перекривати дорогу. Деякі говорили про те, що треба йти всім разом – захищати Батьківщину.

– Цю дитину взяли в полон. Порушили мобілізаційний закон. На сайті Порошенка вказано вік часткової мобілізації – з 25 до 40 років. І переважно добровольці. Чому забирають 21-22- річних? – лунало із натовпу.

У перші дні серпня лютенчанам роздали 40 повісток. У переддень сходки відправили ще одного чоловіка. Прощаючись із рідними, він сказав: «Зробіть так, щоб я був останнім».

– Ми своїх відправляємо, а сюди ті приїжджають. Он у селі стоїть намет із чужими людьми, один поранений, кажуть, якісь донецькі. Зараз сільський голова виясняє, що і до чого, – нарікали лютенчани.

Емоції не стихали, жінки в паніці не знали, чим зарадити, як допомогти. Батько ж Вадима просив не робити зайвих дій, щоб не нашкодити. Вислухавши всіх, зібравши думки до кучі, вирішили створити координаційну групу і сприяти швидкому вирішенні цього питання і звільнення полоненого земляка.

У якому стані батьки хлопця, можна тільки уявити.

– Та куди там тій матері! Пам’ятаєте, як літак розбився, що 20 чоловік загинули? Так він повинен був також летіти. Але прийшов з нічної і його не взяли. Так вона як почула, у лікарню потрапила з мікроінсультом. А тепер ось таке, – розповідає одна із жінок.

Вадима визвали місяців 4 тому. Був спочатку в Дніпропетровську. Тоді відправили в АТО, він там і тижня не пробув, як забрали в полон.

Серед людей почули, що й у Сарах був подібний випадок. Хлопця повернули, зараз він лікується в Києві.

– Просто там ситуація не набрала такого розголосу, як у нас, – розповіли селяни.

Жителі  Лютеньки розійшлися по домівках кожен із своїм тягарем у душі, а ще з надією на те, що через день-два щось та й виясниться. Сподіваємося й ми на скоріший обмін полонених і швидке повернення Вадима додому.

Олена Козаченко

Олександр Товстий