Готуй для інших, як для себе

Поділитися новиною

Ця четвірка – родина Мізєвих. Мама Анжела, тато Дмитро та сини-близнята Владислав і В’ячеслав кілька місяців тому започаткували сімейний бізнес. Тепер увесь час разом – працюють над спільною справою. Вони об’єднали татове бажання бути незалежним, мамині кулінарні здібності та досвід, синівську допомогу і вдихнули нове життя в колись занедбаний заклад громадського харчування під назвою «Золота рибка».

– «Страшные снаружи – добрые внутри» – так можна про нас сказати, правда? –  усміхнене подружжя Мізєвихзустрічає мене на порозі.

– Усі, хто приїжджає чи проїжджає повз нас, думають: який заклад ззовні, такий і всередині. А тоді, коли зайдуть, ще й спробують якусь із страв, то враження змінюється, – продовжує Дмитро Мізєв.  Дружина Анжела додає, що відкрили заклад на День сміху, 1 квітня. Сідаємо з Дмитром Валерійовичем за столик.

– Знаю, що цей заклад переходив із рук в руки…

– Так. Але враження таке, що ніхто особливо ним і не займався.

– Перед тим у Вас були якісь спроби відкрити щось своє чи це Ваш перший сімейний проект?

– Моя дружина близько 8 років пропрацювала у харчовій промисловості. Починала ще в 97-98 роках із презентації кафе «ВВС» (нинішній «Діоніс»). Потім вона працювала на м’ясокомбінаті і потім у «Білому леві», «Велесі», «Старому городі»…

– Словом, досвід у неї ще й який!

 – Так, а потім зрозуміли, що все-таки пора вже не на когось працювати, а на себе і для себе.

А ще ж і хлопці цьогоріч випускники. Навчати двох близнюків, думаю, розумієте, що не так легко. Вони здали тести гарно.  Подали документи у Полтавський національний технічний університет ім. Ю. Кондартюка, пройшли на бюджет. Але ж, окрім оплати за навчання, є ще ж інші витрати.

– Ви з початку квітня тут освоїлися. Довелося наводити порядки, ремонтні роботи проводити? Не боялися йти на ризик, відкриваючи заклад харчування в такий нелегкий час?

– Так. Вигляд був не дуже привабливий. Зробили ремонт…Ми, чесно кажучи, багато не втрачали. Для нас це справа не нова. Дружина має досвід

– Та й ви як підприємець в курсі всіх організаторських питань…

– Так.

– Хлопці допомагають?

– Звичайно. Поки в школі навчалися, то ми їх не відривали від занять, а тепер мають більше часу.

– А в сімї як? Усі вміють готувати?

– Уміють усі, але любить, мабуть, тільки мама. Для мене, чесно скажу, це кара. Хлопці, звичайно ж, пробують, у них виходить. Точно скажу:  без мами не пропадуть. Трохи таки навиків перехватили.

– Чим заохочували клієнтів, щоб відновити ту репутацію, якої, мабуть, і не було?

– Рекламної діяльності ми не проводили. Вирішили для себе, що найкраща реклама – «сарафанне радіо». Прийшла людина, пообідала, розкаже десятьом, як смачно, і так далі. Це найчесніша реклама. Бо просто вивіска «Смачні обіди» не гарантує  того, що вони дійсно смачні.

– Родзинкою вашого закладу є те, що немає горілчаних напоїв. Це питання оформлення ліцензії?

– Ні. Їх і не буде. Погодьтеся, що це небажані клієнти, проблеми… Той контингент, якого б не хотілося бачити в закладі. Якщо люди замовляють бенкети, чи є просто привід відсвяткувати, то ми дозволяємо приносити спиртне з собою, але за умови, що є чек. І якщо буде перевірка, то чек із вказівкою на магазин буде доказом того, що це не в нас куплений алкоголь. Можливо, ми щось втрачаємо, бо не продаємо спиртне, але люди можуть приходити до нас і бути впевненими, що тут буде тихо і спокійно.

– Хто готує страви?

– Анжела. Вона сама розробляла меню і підбирала страви з тим розрахунком, щоб із певних продуктів можна було приготувати кілька різноманітних страв. Ми орієнтуємося на клієнта. Наприклад, тільки починали, то включили в меню блюда з картоплі. Спробували із круп, то вони не такі популярні.  Уже маємо постійних клієнтів, яким набридли картопляні страви, то спробували  рис у різних комбінаціях – з маслом, овочами, грибами… Тепер ввели спагеті з сиром, шинкою, копченою куркою…. Трапляється, що страви «не приживаються».

– Вашу родину такими ж смаколиками дружина і вдома балувала?

– Ну не так, щоб кожен день ми їли, як у ресторані, але точно можу сказати, що все з меню перепробували. Ми знаємо, що людям пропонуємо.

– Можете сказати, що найбільше подобається із приготованого дружиною?

– Точно навіть і не скажу. Ну от, наприклад, я і Слава більше любимо свинину. А Владик, як і мама, – курятину.

– Якщо дружина готує, то на Вас які обов’язки покладені?

– Як тільки ми відкривалися, і хлопці були зайняті навчанням, то я подавав страви на стіл. Не бачу в цьому нічого соромного, адже це наша справа, спільна робота.  Зараз я стою за барною стійкою, приймаю замовлення.

Приходять Владик і Славик, підсідають до нас. Наостанок запитую їх, чи могли б назвати найпоширеніші помилки наших гадяцьких закладів громадського харчування, яких треба уникати і, звичайно ж, вчитися на них?

Хлопці, учорашні школярі, відповідають по-дорослому: «Знаєте, ми не будемо говорити про помилки інших, бо поки що самі стаємо на ноги. Але ми дотримуємося простого принципу: «Готуй для інших, як для себе». Хотілося б, щоб так було скрізь».

Олена Козаченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

LIVE OFFLINE
track image
Loading...