Невідкладна допомога при утопленні

Вода завжди сприяла підтриманню здоров’я людей, тому більшість з нас намагається провести відпочинок біля моря, річки, озера. Але вода – не тільки друг людини, вона може бути й причиною трагедії.

В Україні щороку на воді гине близько 4 тис. чоловік. Аналіз показав, що найбільше трагічних випадків стається на необладнаних для купання місцях (близько 90%).

На організованих пляжах біля річок, озер, прибережних ділянок морів випадків утоплення людей значно менше. Це й зрозуміло, адже в таких місцях охорону життя людей на водоймах здійснюють рятувальні станції та пости. В окремих випадках утоплення можуть відбутись і поза водоймою – у ванні, криниці, калюжі (при зануренні обличчя). Значний відсоток серед утоплених складають діти.

Визначальним серед причин, що призводять до утоплення, є емоційний чинник – страх. У людини існує неусвідомлене почуття страху перед водним середовищем. Досить непідготовленій людині раптом опинитись у воді, як виникає переляк, який призводить до порушень психомоторних та інших функцій організму. У таких випадках усе залежить від психологічної стійкості, уміння реагувати на стресові ситуації. У практично здорової людини при швидкому входженні в холодну воду може з’явитись холодовий шок, який іноді закінчується смертю. Подібний стан може розвинутись не лише в холодній (нижче 16–17^оС), але й достатньо теплій воді (22–26^оС), коли її температура значно відрізняється від температури тіла, що обумовлено тривалим перебуванням на сонці чи фізичними перевантаженнями.

Серед інших причин, що призводять до утоплення, необхідно назвати невміння плавати, утому при тривалих запливах, хворобливий стан, травми при стрибках у воду (особливо у незнайомих місцях), порушення серцевої діяльності при підводному плаванні на глибинах понад 2 м. Особливу небезпеку становить купання в стані алкогольного сп’яніння. Майже половина всіх утоплень спричинена вживанням алкоголю.

Утоплення – це один із видів механічної асфіксії, при якому механічним чинником є будь-яка рідина (вода, вино, нафта тощо), яка потрапляє в дихальні шляхи. Для того, щоб людина загинула від утоплення, необов’язковим є занурення тіла у велике водоймище. Людина може втопитися навіть у калюжі, тазу, діжці тощо. Це можливо у випадках, коли людина в стані сильного алкогольного сп’яніння або, наприклад, під час епілептичного нападу потрапляє обличчям у калюжу води.

Залежно від того, наповнились легені потерпілого водою чи ні, розрізняють  види утоплення:

– істинне, коли спостерігається виражена картина заповнення дихальних шляхів та легеневих альвеол водою. У більшості потерпілих унаслідок енергійних дихальних рухів під водою вона безперешкодно проникає у легені;

– асфіктичне (сухе), виникає внаслідок рефлекторного змикання голосової щілини та спазму м’язів гортані внаслідок подразнення їх рецепторів водою, що призводить до зупинки дихання. Вода не проникає в дихальні шляхи. Одночасно велика кількість води потрапляє до шлунку. У подальшому спазм голосової щілини змінюється атонією, і вода заповнює легені;

– синкопальне (біле), частіше зустрічається у жінок та дітей під впливом різкого раптового охолодження, сильного емоційного потрясіння. Виникає захисна рефлекторна реакція, яка проявляється спазмом м’язів гортані, зупинкою дихання та серцевої діяльності. У зв’язку зі спазмом капілярів шкіри потерпілі мають бліде забарвлення шкіри, їх називають «білими» утопленими. Цей тип утоплення найбільш перспективний з точки зору можливості повернення постраждалого до життя при проведенні реанімаційних заходів.

Утоплення може настати також при тривалому пірнанні, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

Клінічні прояви:

У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, у початковий період після його підняття на поверхню спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання. Указані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів. Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як атональний. У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хвилини, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті. При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокрому, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4-6 хвилин. Утоплення, що розвинулось унаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати 10-12 хвилин.

Невідкладна допомога.

Потонулого можна врятувати, якщо своєчасно і правильно надати йому першу допомогу. У першу хвилину після утоплення у воді можна врятувати понад 90% потерпілих, через 6-7 хвилин – лише близько 1-3%. Основна передумова успіху надання допомоги при утопленні – це правильна і чітка організація водно-рятувальної служби з максимальним наближенням медичної допомоги до місця події. Вона повинна бути побудована так, щоб на домедичному етапі перша допомога була надана не пізніше, ніж через 1-4 хв. з моменту утоплення, на медичному етапі – через 5 хв. з подальшим транспортуванням потерпілого в реанімаційний центр. Якщо перша допомога надається у першу хвилину після утоплення, вдається повернути до життя 95% потерпілих, якщо після шостої хвилини – лише 6%.

При утопленні необхідно якнайшвидше витягти постраждалого з води. Перш ніж кинутися у воду, потрібно швидко оцінити становище і вибрати спосіб надання допомоги. Іноді, якщо випадок трапився біля берега, можна кинути з берега предмет, за який може вхопитися потопаючий: рятівний круг, дошку, мотузку. Якщо поблизу є човен, необхідно використати його. Якщо потопаючий перебуває на поверхні води, то бажано заспокоїти його ще здалеку, а якщо це не вдається, то краще доплисти до нього ззаду, щоб уникнути захоплень, від яких часом буває важко звільнитися. Одним із ефективних прийомів, який дозволяє звільнитися від подібних судомних обійм, є занурення з потопаючим у воду. У таких обставинах він, намагаючись залишитися на поверхні, відпустить рятувальника.

Доставивши потопаючого на берег, приступають до надання першої допомоги, характер якої залежить від його стану. Якщо потерпілий знаходиться в свідомості, у нього задовільний пульс і збережено дихання, то достатньо укласти його на суху жорстку поверхню таким чином, щоб голова була низько опущена, потім роздягнути, розтерти руками або сухим рушником. Бажано дати гарячі напої, обгорнути теплою ковдрою і дати відпочити.

Якщо потерпілий при витяганні з води знаходиться без свідомості, але у нього збережені задовільний пульс і дихання, то слід відкинути його голову і висунути нижню щелепу, після чого викласти таким чином, щоб голова була низько опущена, потім своїм пальцем (краще обернутим носовою хусткою) звільнити його ротову порожнину від мулу, водоростей і блювотних мас, насухо витерти і зігріти. Потерпілому, у якого відсутня свідомість, немає самостійного дихання, але зберігається серцева діяльність, після попередніх заходів, спрямованих на звільнення дихальних шляхів, потрібно якомога швидше почати робити штучне дихання. При відсутності у постраждалого дихання і серцевої діяльності штучне дихання необхідно поєднувати із зовнішнім масажем серця. Попередньо, по можливості швидше, слід видалити рідину із дихальних шляхів. З цією метою рятувальник кладе потерпілого животом на стегно зігнутої у колінному суглобі ноги, надавлює рукою на спину потерпілого між лопаток, підтримуючи при цьому іншою рукою його чоло і піднімаючи голову. Можна нахилити потерпілого через борт човна, катера або, поклавши обличчям униз, підняти його в області тазу. Ці маніпуляції не повинні займати більше 10-15 с., щоб не зволікати з проведенням штучного дихання.

Підготовка до штучного дихання

Відкрити рот потерпілого (часто це буває важко і робиться за допомогою леза ножа, чайної ложки, викрутки або іншого плаского металевого предмету). Щоб утримати рот відкритим, між корінними зубами поміщають розпірки – металеві або дерев’яні кубики, ватяний або марлевий валик, пробки, вузол носової хустки та ін. Повного очищення дихальних шляхів домагатися не слід. Це веде до втрати часу. Головне – проведення штучного дихання і відновлення серцевої діяльності. Видалення води з верхніх дихальних шляхів і шлунку у «блідих» потонулих робити не слід. У них, як правило, у дихальних шляхах і легенях води немає.

Штучне дихання

Найефективнішим способом штучного дихання є дихання «із легень у легені», яке проводиться «із рота в рот» або «із рота в ніс». Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодження організму потерпілого під його спину доцільно також покласти підстилку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає, відбувається видих. Вдування повторюють з частотою 8-12 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо). Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот. Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання «із легень у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки. Штучне дихання необхідно проводити наполегливо і тривало (інколи кілька годин) до появи у потерпілого самостійного стійкого дихання.

Зовнішній масаж серця здійснюється негайно після його зупинки.

Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна поверх другої) на нижню третину грудної клітки зліва  і починає робити масаж – ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з частотою 100  разів на хвилину. Сила поштовху має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4-5 см. Після кожного поштовху руки на мить віднімають від грудної клітки, а потім знову натискають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження зіниць протягом кількох секунд, рожевіють шкіра обличчя і губи, з’являються самостійні вдихи. Якщо виконується оживлення потерпілого, тобто виведення його зі стану клінічної смерті, масаж серця і штучне дихання необхідно проводити удвох одночасно. Коли допомогу надає одна особа, їй для цього необхідно після двох  вдихів робити 30  стискань грудної клітки. При оживленні потерпілого ні в якому разі не слід втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід лякатись, коли у потерпілого з’являється блювота. Це свідчить, що відбулось оживлення організму.

Після виведення зі стану клінічної смерті потерпілого зігрівають, якщо температура тіла нижче 30-32^о, і проводять масаж верхніх і нижніх кінцівок. Температуру тіла підтримують в межах 32-33^о.

У зв’язку з небезпекою розвитку пізніх ускладнень навіть при мінімальній патологічній симптоматиці необхідні госпіталізація і спостереження в умовах стаціонару не менше 24 годин. Реанімаційні заходи в ході транспортування не припиняються.

Профілактика.

Для запобігання нещасних випадків на воді не можна залишати дітей без нагляду поблизу водойм, купатися без нагляду дорослих, які вміють плавати і володіють прийомами надання першої допомоги при утопленні. Не рекомендується купатися з човнів і плотів, поблизу шлюзів, пристаней і мостів, запливати за межі відведених для купання місць. Не варто входити у воду після прийому алкоголю і в найближчі 1,5-2 год. після вживання їжі, у стані фізичного і психічного стомлення, після тривалого перебування на сонці. Дуже небезпечно стрибати у воду, особливо в незнайомій водоймі, глибина якої невідома, головою вниз, оскільки це нерідко призводить до пошкодження шийних хребців. Починати купатися рекомендується в сонячну безвітряну погоду, при температурі води 17–19^оС, повітря – 20–25^оС. У воді потрібно знаходитися 10–15 хвилин.

Т. Черевко,  лікар-анестезіолог Гадяцької ЦРЛ