«…Я ж тепер нічого більше і не вмію…»
15 червня – День медичного працівника
Сільська медицина — особлива сфера, у якій за часи реформ багато чого змінилося. Медичні заклади, де мала б надаватися первинна допомога, ледь жевріють, а селяни втратили бодай найменшу надію лікуватися за місцем проживання. Цього не скажеш про Краснолуцьку лікарську амбулаторію. Місцева лікарня радо зустрічає всіх, хто потребує допомоги, і хворому тепер набагато простіше відвідати лікаря.
Працюють тут чотири жіночки: Катерина Мартиш – фельдшер за освітою, зараз виконує обов’язки завідуючої амбулаторією, Наталія Ларченко, Світлана Мотріна та Катерина Пшенична – сімейні медсестри.
Завітавши до амбулаторії, нам вдалося поспілкуватись лише із завідуючою, бо інші працівники якраз були зайняті пацієнтами.
«Що ж привело Вас у медицину? Ким мріяли стати у дитинстві?» – запитую.
«Ще із дитинства знала, ким буду. Завжди хотіла лікувати. Тягнуло мене все життя у медицину», – розповідає Катерина Мартиш.
«Розкажіть, де навчалися».
«Після школи вступила до Лебединського медучилища. Закінчила фельдшерське відділення. Після закінчення почала працювати у Римарівці. У 1989 році там ще була дільнична лікарня. Потім, коли відкрили амбулаторії, почала працювати тут. Так і працюю вже 24 роки», – з гордістю розповідає завідуюча.
«А як проходить Ваш звичайний робочий день? Не важко працювати?»
«Починаємо з 8 ранку. Обслуговуємо виклики, призначаємо лікування У нас лабораторія є своя, тому ще й аналізи робимо. Маємо денний стаціонар на 2 ліжка. Працює нас четверо, кожного дня разом. Лікаря нам потрібно – от тоді б усе добре було! А так усе буденне, за стільки років моєї роботи на одному місці вже можу із закритими очима все робити. Я ж тепер нічого більше і не вмію», – усміхається жінка.
«А із Ваших рідних хтось став медиком?»
«З дітей – ніхто. Але племінник порадував тітоньку, закінчив Лохвицьке медучилище, а потім втупив у ВУЗ. Із дитинства мріяв стати медиком, як і я».
«Якось святкуєте своє професійне свято?»
«Як такого святкування і немає. У кожного ж родина вдома, хазяйство (і корови, й свині є), тому дуже не розгуляєшся. Посидимо трішки з дівчатами, згадаємо роки роботи, молодість», – мрійливо згадує Катерина Мартиш.
«Мабуть, усі в селі Вас знають, шанують. Ви ж «головний лікар» села!»
«Та я ж не місцева. Далеко живу, аж у Максимівці. Кожного дня автобусом добираюсь», – розповідає завідуюча амбулаторією».
«Що побажали б тим, хто хоче зв’язати своє життя з медициною?»
«Перш за все, потрібно бути професіоналом свого діла. Також треба запастись терпінням, треба любити людей, співчувати їхньому горю».
Зараз поступовий підйом сільської медицини є одним із головних напрямків реформування. Звісно, не без проблем: брак працівників і бюджетних коштів суттєво гальмують цей процес. Але, як бачимо, позитивні зрушення є. І Краснолуцька лікарська амбулаторія – один із яскравих прикладів цього.
Тому, у день вашого професійного свята, хотілось би побажати вам, шановні медики, щоб робота приносила тільки радість, а життя було довгим і щасливим.