11 травня – День матері в Україні
На фото: Марина Могильник із донечкою Валюшою на руках. Поряд – куми з тільки-но похрещеними малюками.
«Як пішли на УЗІ, то сказали, що двойко…»
Мама, мамуся, мамуля, матусенька – скільки ласкавих слів придумали українці для найріднішої в світі людини! Хто, як не мама, заслуговує на оберемки квітів, тисячі слів вдячності за терпіння, кому, як не їй, можна розповісти про все на світі, хто, як не вона, віддасть останнє…
Саме слово «мама» першим вимовляє немовля, «мама» – найперше у зошиті першокласника. «Ой мамочка!» – лунає в біді і радості.
А ось Марина Могильник, із села Красна Лука, уже зазнала материнського щастя. Найприємніше у світі слово вперше почула три роки тому, а через кілька місяців «мама» пролунає вдруге і… втретє.
Два місяці тому у жінки народилося подвійне щастя – маленькі Діма та Богданчик.
«Вони двійнята», – з гордістю каже Марина.
Старшій донечці Валі виповнилося три роки. Вона, як ніхто, радіє поповненню.
«Так, донька перша загадала. На Івана Купала ми поїхали у Римарівку, я ще не знала, що вагітна, а там були двійнята — хлопчик і дівчинка. А Валюшка: «Заберемо їх». Я кажу – їх же двоє. Через деякий час дізналися, що буде двійня. Але спочатку донечці не говорили, щоб не переживала», – згадує молода мама.
То дівчинка довго називала майбутніх братиків просто «малишами». А тоді запитала у тата й мами, кого ж таки чекати? Вони зізналися. Тож Валюшка одного відразу й назвала – Дімою.
«А тоді з чоловіком подумали і назвали іншого Богданчиком — він же нам Богом даний», – посміхаючись, говорить Марина.
Жінці вже присвоїли статус багатодітної. Хто знає, можливо, подружжя поважне звання ще не раз підтвердить. До речі, у селі малюки не одні, є ще дівчатка-близнята.
«Народжувала хлопчиків у Полтаві. У той період якраз 5 чи 6 пар двійнят народилося», – згадує Марина Могильник.
Що буде два малюки, для подружжя несподіванкою не стало. Бо в роду – і в бабусі, і в тітки – були близнюки чи двійнята.
«Як пішли на УЗІ, то сказали, що двойко. Ну, двоє так двоє. Лежу, а сльози біжать. Питають, чи це від щастя, відповідаю: так. Подвійна радість. Бог дав – будемо няньчить і виховувати».
Чоловік Марини радіє, що два хлопчики – усе ж помічники. Кажуть, відчував, що будуть хлопці.
Хоча турбот у молодої мами подвоїлося чи навіть потроїлося. Та вона не скаржиться, а навпаки: «Колись підростуть – будуть допомагати».
Олена Козаченко
