«Виходить, що отримувати тепло не соромно…»

На під’їздах багатоповерхівок часто можна побачити наклеєні списки тих, хто став заручниками боргів комунальних служб міста. Нерідко зустрічаєш і мешканців будинку, які нервово водять пальцем по папірцю, шукаючи своє прізвище або ж із цікавістю перечитують імена з бажанням дізнатися, хто ж і скільки винен державі. Є й такі, що, побачивши свої ініціали, зривають горе-листівку, мовляв, щоб не набратися сорому.

Та вже не гріють батареї теплом, а під’їзди все ж залишаються «обклеєні боргами». Про те, як  борються з цим працівники «Гадячтеплоенерго», у розмові з директором комунального господарства Олександром Івановичем Гавриленком.

– Олександре Івановичу, 15 квітня закінчився опалювальний сезон. Будь ласка, підбийте підсумки.

— Так. Зиму ми пережили безаварійно. Нарікань, в основному, не було. Нині ж проводиться підготовка до наступного опалювального сезону. Роботи вже йдуть, а саме: у котельні на Заяр’ї , в аграрному училищі, мікрорайоні Сарський. Та основний наш біль – це заборгованість населення і підприємств.

Ця заборгованість як передалася нам у розмірі більше мільйона ще у 2007 році, так і залишається. І кожен рік той, хто не платив, продовжує не платити.

— Як же боретеся з проблемними гадячанами?

— Різні методи застосовуємо. І керівникам на підприємства повідомляємо, і попередження розносимо, але це все не дуже дієво. Подаємо на кожного в суд, але присуджують не більше 20% до виплати. У нас укладений договір із юридичною фірмою з Києва, від якої розсилають так звані «листи щастя», в яких попереджається про конфіскацію майна.  

— І як, результативні такі кроки?

—  Ну так собі. Усе ж люди задумуються. Буває, оплачують і по 7, і по 9 тисяч. А отже гроші є. Деякі люди звикли жити за рахунок держави, інші думають, що спишуть, ще інші чекають виборів, чекають, поки хтось якусь програму придумає. Але заборгованість була, є і залишається.

— Яких розмірів сягає заборгованість вашого підприємства перед постачальниками газу?

— Протягом 2013 року державою не проводилися відшкодування різниці в тарифах. І це, звичайно ж, лягає на наші плечі. Ми живемо з того, що платить населення. Інших надходжень від міської ради не надходить.

Протягом 2014 року нашому підприємству частково було відшкодовано різницю у тарифах на теплоенергію в сумі 1 млн. 768, 4 тис. грн. Ці кошти перераховані на постачання природнього газу. Заборгованість за послуги теплопостачання сьогодні становить 2 млн. 22 тис. грн., бюджетні підприємства – 622,2  тис. грн., інші суб’єкти господарювання – 347, 6 тис. грн.

Тому хочеться звернутися до людей, щоб вони негайно погасили заборгованість, і це дасть нам можливість краще підготуватися до наступного опалювального сезону.

— Ви можете назвати мікрорайони, у жителів яких найвищі борги, і чому так?

— Найбільше боржників проживає на Черемушках, там більшість багатоповерхівок, а також частково до них належать центральні вулиці.

На кожного, у кого заборгованість вище 1000 гривень, подано в суд. Але не завжди вручають ці судові накази. Бувало й таке, що ми разом із виконавцями їздили і конфісковували майно.

Дуже добре, коли продається квартира, тоді ми звертаємося до нотаріусів, щоб вимагали довідку про відсутність заборгованості не тільки у нас, а й у всіх комунальних службах.

Часто звертаємося до керівників, щоб вплинули на своїх підлеглих. Але ж тепер є закон про персональні дані, то не завжди можуть надати інформацію про працівника.

— Такі собі радянські методи…

— Так. Але дуже погано реагують люди на зауваження та попередження.

— Чи є такі особи, заборгованість яких сягає десятків тисяч гривень?

— Є. От, наприклад, багатодітна мама, до речі, в якої діти вже мають свої сім’ї, заборгованість становить понад 40 тисяч. Хоча винні вони не тільки нам.

Чимало боргів у гуртожитку, що по вул. 50 років Жовтня. Він вважається соціальним житлом міської ради. То нам кажуть: проводьте роботи з боржниками. Але й міська рада ніяк не діє.

От станом на 1.04 заборгованість становить трохи більше 71 тис. грн.

— Списки боржників розклеюєте і на під’їздах…

— Так. Але люди сердяться, скаржаться, говорять: «Що ви нас соромите?» Виходить, що отримувати тепло не соромно…

— То які ще методи можна застосовувати? Ви особисто що запропонуєте?

— У мене є ідеї, але сам я їх не реалізую. От, наприклад, середньостатистичний громадянин у міську раду звертається мінімум раз або двічі у рік — щоб отримати якусь довідку чи дозвіл. І от, коли приходить людина, то просіть довідку про відсутність заборгованості.

У міській раді мені на пропозицію відповіли так: «Ви хочете перевісити свої проблеми на нас». І колись Тетяна Миколаївна сказала: «Ви наші «діти». А я вважаю, що при такій матері мені краще бути сиротою.

Також є така думка: кожна мережа, яка проходить під землею, має свою охоронну зону, тобто там не можна поставити кіоск, магазин. Словом, мертва зона. Коли я запропонував: візьміть прорахуйте, скільки кілометрів газової мережі йде по місту, і виставить ціну за оренду землі. А вони ще з нас беруть гроші за транспортування газу по трубах. І тоді газове господарство не з нас видавлюватиме, а ще місту буде й винне.

— Подібну думку висловлював і один із депутатів міської ради — пропонував таку «систему» для ліхтарів.

— Правильно. Опори ж стоять. Тому платіть нам за ці охоронні зони. І тоді місто не буде страждати від боргів за газ та електроенергію. А це реальні гроші, які можна заробити. Ми звернулися в газове господарство, і юрист озвучила цю пропозицію працівникам міської ради, а вони відповіли: «Яке ви маєте право вмішуватися в нашу роботу?» А можна хоча б за три роки виставити рахунок.  Тоді б у нас горів і Вічний вогонь, бо ми тільки на 9 травня включаємо його, і міська рада близько 150 гривень платить за те, щоб день чи два він палав. Це ті проблеми, які можна вирішити. Я думаю, що нова команда з цим справиться.

— І останнє запитання: у зв’язку з першотравневим подорожчанням газу які заходиплануються в районі і у вашій організації зокрема?

— Буде засідання виконкому, де затвердять нові тарифи і вирішуватимуть усі питання.

— Дякую за розмову!

Олена Козаченко

Публікуємо список найбільших боржників міста. І для тих, хто має сумніви в тому, чи маємо ми право це робити, наводимо вибірки із законодавчих документів.

«…Згідно зі статтею 4 Закону володільцем чи розпорядником бази персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи держави влади чи органи місцевого самоврядування, які обробляють персональні дані відповідно до закону».

«…Законодавством України не встановлено і не може бути встановлено чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, задля можливості застосування положень Закону до різноманітних ситуацій, в тому числі при обробці персональних даних…»