Фоторепортаж – «Банок з помідорами не перерахувати!»

Відтоді, як у нашому районі з’явилися військові, гадячан та жителів району об’єднала спільна турбота – нагодувати військових. Чого тільки наш люд не возив – і борщ, і біляші, чай і фрукти, солодощі… Словом, у кого що було.

Попри те, що харчів уже вдосталь, «гуманітарна допомога» продовжує надходити. Що везуть, куди везуть і хто везе, дізнавалася редакція «Базар Медіа в Україні».

Кафе «Лісова пісня» нині стала не лише місцем для відпочинку, а й своєрідною базою, де збираються, щоб обговорити організаційні питання. Сюди ж і звозять усе необхідне.

Над кафе клубочеться густий дим – саме готують вечерю солдатам, до речі, у печі на дровах. На території кафе, під накриттям стоїть мікроавтобус. Кілька чоловіків носять ящики з продуктами.

«Ось якраз приїхали з Пирятинщини, розвантажуються», — веде до гостей власник кафе Віталій Козер.

Приємна білявка представляється –Світлана Олексіївна Харченко, сільський голова села Велика Круча, що в Пирятинському районі.

«У жителів нашого села було велике бажання допомогти військовим. У нас добре знають, як це воювати. Тому передзвонили у наш Пирятинський військкомат і нам порекомендували саме цю частину в Гадячі. Таку ж допомогу направили на прилуцьку частину, вони якраз перекидали своїх військових на Крим. То з тими продуктами, які ми привезли, і поїхали на півострів», — розповідає Світлана Олексіївна.

Говорить, що люди несли все, та найбільше — крупи різних видів, макарони, олію, цукор, чай, сіль, овочі і, звичайно ж, консервацію.

«Ділилися тим, що було. Можливо, воно не все першочергово і потрібне, але ж відмовити людям не могли», — продовжує розповідь сільський голова.

Тим часом Оксана Володимирівна Коваленко (займається господарськими та організаційними питаннями) запрошує нас оглянути склади з продуктами. Вони – переповнені. У приміщеннях, де зберігаються харчі, усе акуратно складено на полицях. У погребі окремо лежать мішки з картоплею та іншими овочами. Найбільше кидаються в очі банки з консервацією. Здається, банок з помідорами взагалі не перерахувати!

На питання «Що найбільше везуть?» Оксана Володимирівна відповідає: «Усе!» Вона в руках тримає величенький зошит, у ньому записує коли, хто і що привозив.

«Найбільше звозили 17 березня», — продовжує розмову Оксана Коваленко.

Чимало меду, сало в банках, гриби, кабачки, квашена капуста, консервовані сливи та яблука, тушонка, квасоля в томаті, варення, кетчупи, вермішель в п’ятикілограмових пачках, молоко в пляшках, компоти, згущене молоко, упаковки води та солодких напоїв.

У той день, коли на відвідини завітала редакція (21 березня, п’ятниця), привезли харчі з міської школи №4, Веприка, Вельбівки, Плішивця та зіньківської церкви.

«Поки всього достатньо. Уже просимо, щоб не везли. Та все ж людям велике спасибі. Увесь район активний: і Вельбівка, і Соснівка, Лютенька, Бобрик,  Плішивець. Як бачите, привозять і з інших районів – Зіньків, Лебедин…» — розповідає Оксана Володимирівна.

Готують смачненьке кухарі з «Лісової пісні». Тож о 8 ранку військові снідають, о 13 годині обідають і о 7 вечора вечеряють. Страви розвозять на всі пости. Солдати задоволені, кажуть, що дуже смачно.

Проходимо на кухню – тут саме кипить робота. Кухарям допомагають студентки аграрного училища. Майстер Ольга Миколаївна Кузьменко говорить, що директор Олександр Мигаль проявив ініціативу, тому вони з радістю взялися до роботи. До речі, хлопці з училища допомагали носити мішки з піском.

Розповідає Віталій Козер: «Люди дуже активні. Окрім харчів, зібрано і гроші. Їх поки що не витрачають. Буде обговорення, на якому вирішать, на що першочергово треба їх використати, бо є ж інші, військові, потреби. Спонсорську допомогу у вигляді дизельних генераторів і бензопили обіцяє краснолуцький фермер Нікітенко. Із Московського Бобрика привезли 4 кілометри польового кабелю. Також величезне спасибі РЕМу – «кинули» світло, щоб у нічний час нормально велося спостереження. Допомагає лісгосп. Організували телефонний зв’язок і забезпечили глушіння радіостанцій на прямому телефоні та прямий зв’язок із блок-постами».

Олена Козаченко.

Фото Оксани Кириченко