м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б

"Подпішітє, чтоб батюшку нашего нє вигналі!"

b48b708d4b253bca5781523be15049211Будь-які новини, правдиві чи не зовсім, у селі поширюються швидко, але дуже видозмінюються, іноді до невпізнанності. Якщо це новини дріб’язкові, то можна на них не зважати. А якщо це важливі суспільно-корисні новини, і вони мають неабиякий суспільний інтерес, то викривлення новин – це вже недобре! Найбільш ефективний метод поширення таких новин у селі за відсутності сільських ЗМІ – це коли вони доносяться офіційними особами (органами) у письмовій  формі, коли вказується від кого це подається і обговорюється вголос публічно на зібраннях. Але такий спосіб у нас використовується все менше, нам стало «дуже ніколи» або «для чого людей колотить, вони й так все взнають». Тоді маємо незрозуміло що або, як зараз модно говорити, «фейкові» новини, які відволікають увагу населення і приносять тільки шкоду. І все більше тем для обговорення вголос на публіці переходять на рівень по методу ОБС (одна баба сказала).

У новинах «згори» тут все зрозуміло: ввімкнув телевізор чи радіо або взяв в руки газету – і все, а коли новина доходить до «низу», тобто до села, то тут все й починається!  Ось так, наприклад, виходить Із новинами у церковних справах. На рівні держави все зрозуміло: з ініціативи нашого українського Владики Святійшого Філарета та Президента України П. Порошенка створена Українська Автокефальна Церква Київського Патріархату. Все зрозуміло. Незалежна держава повинна мати максимально незалежні від інших держав атрибути державності, в тому числі й церкву.  А ми всі, звісно, повинні підтримати своїх головних керманичів У їх починаннях. Усі парафії, які не належать до Київського Патріархату, можуть добровільно переходити, які не побажають – залишаються так, як і були. Тільки повинне бути уточнення, до якого патріархату належить церква. Насилля тут не повинно бути. Ця новина на рівні держави подається вже кілька місяців  у ЗМІ загальнодержавних масштабів, вільно обговорюється. А от на місцях...

Розповім те, що я спостерігав особисто. При особистій бесіді на особисту тему з поважною в наших краях людиною до нас заходить без стуку, без дозволу третя особа і говорить: «Подпішитє, пожалуйста, ето». «А що це?» – питаємо обоє. У руках бачу кілька списаних прізвищами і підписами аркушів, а «шапки», тобто обов’язкового напису за що збираються підписи немає. Каже: «Да чтоб батюшку нашего нє вигналі!» Я, знаючи, що наш священик – поважна і шанована в нас людина, знову питаю: «А хто його вигонить? Цього бути не може! Розкажіть». У відповідь пішли незрозумілі голосні тиради: «Ти очень грамотний, пішеш і пішеш, что в нас всьо плохо! А в нас всьо хорошо! Нічєго ти нє понімаєш!» Не пояснивши зрозумілою мовою, за що збирає підписи, за що агітує, людина покинула приміщення. А будь-яка легальна релігія, до речі, і її служителі та й агітатори від неї  мають і зобов’язані закликати до миру, злагоди й порозуміння.  Можливо, ми з цією людиною, що зайшла, однодумці, а якщо ні, то можливо б загітувала б нас, якби спокійно поговорили.  А якщо ні, то мали б розійтись із миром, спокійно. Що нам ділити, ми ж односельці. Ось так…

Чув від декого з людей, що щось підписували, але не зрозуміли, «за що» і «про що». Тож треба знову нам вчитись. Оголошувати зібрання, збирати трудові колективи чи сільські сходки,  обговорювати важливу новину разом із посадовими особами і приймати рішення.

В. Терещенко, Книшівка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід через соц.мережі

Оголошення