м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б
Банер 728 х 180 шапка шилович
Банер 728 х 180 шапка Люкс Авто
Банер 728 х 180 шапка Оцінка майна
Банер 728 х 180 шапка ПанАвто
Банер 728 х 180 шапка МЕД

Думали, що його вже немає…

обездолений ЛютенькаДнями до редакції прийшов мешканець Лютеньки В’ячеслав Скляр. Просив допомоги, але не для себе, а для сусіда, який нікому непотрібний, із острахом чекає приходу холодів, каже, що, напевно, ця зима буде останньою в його житті. Як доказ, показав відео, зняте на мобільний телефон. На ньому видно будинок без вікон та дверей, у коридорі розкидані посуд, побутові речі, купи ганчір’я...

Спершу й не повіриш, що у таких умовах може жити людина. Перед входом стоїть інвалідний візок. Переглядаєш відео – і мороз по спині. Зі слів В’ячеслава, в хаті вже кілька років немає ні світла, ні газу, умови для нормального проживання відсутні. «Усі від нього відвернулися, бо любить хильнути оковитої, звуть його Миколою, а прізвища навіть не знаю, але пізніше по телефону вам скажу, – розповідає хлопець. – Минулої зими при температурі мінус двадцять він заривався у купу лахміття, так і зігрівався. Звісно ж, підігрівав себе і спиртним, яке принесуть «благодійники», купують вони горілку за пенсію, яку отримує Микола. Жалко мені його, приношу поїсти, провідаю, а сам думаю: як він зимуватиме? Вирішив приїхати до вас, може, якось допоможете».

Прикро, що з усієї лютенської громади одному душа болить за нещасного. Сільський голова, виконком, соціальні служби зовсім не в курсі, мабуть…Хай який той чоловік не є, ми не маємо права уХХІ столітті, закривати очі на те, що відбувається поряд. Дітей навчаємо сортувати сміття у кольорові бачки, а тут під носом у громади, яка налічує тисячу населення, «пропадає» людина, і всім не до нього. Це все називається «Моя хата з краю…

Після розповіді ми почали збирати інформацію про чоловіка. Отже, ним виявився мешканець села Микола Вишневецький. Працював будівельником. Сім’ї ніколи не мав. Деякі односельці вже його «поховали», мовляв, давно його не бачили, тож думали, що його вже й немає на світі. Про нього й не балакають, адже вважають: п’яниця, чого на нього зважати. Був у нього брат, та помер. Розповідають, що, як одинокого, оформили у Лютенський «будинок престарілих», та через те, що він постійно в базарний день утікав із нього, щоб напитися, його вигнали. Так і вештався по селу хто де наллє. Боргів набрався, тож односельці його не жалкували. А як почалися проблеми із ногами, хтось віддав йому інвалідне крісло, на якому він пересувався. Деколи бачили, що став просити на випивку. Ось таку славу собі нажив чоловік у селі…

Звернулися до голови сільської ради Олександра Захлистенка, який розказав свою позицію.

«Не розумію, чому взагалі звернулися в редакцію. Ви ж не поможете нічим. Ми вже п’ять років йому допомагаємо. Інвалідність та пенсію йому оформили. На даний час збираємо документи на його оформлення у Рашівський будинок-інтернат. Написали звернення у соціальну службу, щоб приїхали спец автомобілем повезти його на медичне обстеження. Вже після обстеження буде зрозуміло куди його оформляти. Його родичка із Закарпаття постійно телефонує мені, питається та передає гостинці, одяг, взуття та харчі. Одержую, приношу йому, та він все пропиває та продає. Дуже важко про це говорити, але реально він сам не хоче ставати на нормальне життя. Це вже не перший раз він спочатку погоджується, а потім документи рве і навідріз відмовляється їхати. А без його згоди я не маю права силоміць оформляти, адже він не несе ніякої небезпеки громадськості».

Тож, як бачимо, справа «на контролі», а дядько просто не хоче їхати у спецзаклад доживати свої роки. Свобода, мабуть, для нього понад усе.

«БМ»

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід через соц.мережі

Оголошення

  •  11.12.2019
  •  11.12.2019
  •  11.12.2019
  •  11.12.2019
  •  11.12.2019