Політики готуються до виборів президента – 2018

Україна перманентно у  стані виборів. Коли центр столиці нуртує від чергового мітингу, очікування загострюється і по всій країні. Коли на деякий час стихають трибуни, котрі провіщують зміни, всі дискусійні панелі переходять на фейсбучні, блогерські й кухонні майданчики.

Прикмета періоду мітингів останніх півроку: на протести почали виходити вже й ті, хто вважав: війна — не час для зміни влади. Сьогодні ці переконання серйозно трансформувались у нове гасло: пора занурюватись у реальність. 

А тим часом у Адміністрації Президента придворні політтехнологи наполегливо шукають відповідь на одне домінуюче увесь 2017-й із переходом у 2018 рік питання: як скласти пазли різних картинок так, щоб зображення у підсумку вийшло одне: Петро Порошенко знову став Президентом? 

Адже краєвид наразі далеко не мальовничий: куди не плюнь – усюди провал із ганьбою, зате зі скріпним громадянським пафосом. «Дивацтва» можновладців скидаються на нездорову ейфорію при зашкальній манії величі. А грабіжницька політика потакання олігархату, помножена на дрімучий популістичний соціалізм, продовжують роздягати українців догола. І яка різниця при такому нашому становищі, скільки й чого коштує в Європі? Важливо, що в Україну вугілля із Павлограда й Покровська везуть через Південно-Африканську Республіку і Роттердам, і це збільшує вартість кіловата удвічі. Монополіст за такої ситуації веде себе наднахабно. Створювати конкурентне середовище держава чомусь не поспішає.

Однак нещодавня фраза, сказана Президентом України на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, що він балотуватиметься на другий термін за результатами реформ в Україні, розглядається багатьма експертами як банальне кокет­ство політика, який, із одного боку, прагне уникнути фальстарту, а з іншого — дати народу нову «жуйку», доки не окреслиться бодай пара робочих варіантів. А тим часом версії майбутніх схем ви­борів уже перетікають із уст в уста. Найбільш обговорювані стосуються того, кого президентські іміджмейкери планують вивести в другий тур спаринг-партнером Порошенка. 

Тут називаються навіть кандидатури фронтмена «Оке­ану Ельзи» Святослава Вакарчука та артиста й шоу­мена Володимира Зеленського. 

У другий тур може вийти лідер РПЛ Олег Ляшко. Та найсерйознішою і беззаперечною на цьому тлі виглядає схема: не допустити до другого туру виборів Юлію Тимошенко. А у вирішальний тур, за гіпотетичним сценарієм, мають вийти Петро Порошенко та Юрій Бойко (лідер парламентської фракції Опоблоку). Однак, аби Бойко несподівано не набрав непотрібну високу кількість відсотків, на противагу йому вбачається випустити в передвиборчу гонку Вадима Рабіновича. Йому такі доручення Адміністрації Президента, звісно, додають ваги. У власних очах. 

Однак фактор Саакашвілі псує всю насолоду від передчуття переможної передвиборної «програми» ґарантових політтехнологів. Події довкола невгамовного Міхо — позбавлення громадянства України, погоні, суди, домашній арешт тощо — перепрофільовують пріоритети на політичному полі баталій. Арсен Аваков, Арсеній Яценюк (та й «Народний фронт» у цілому), як відомо, Президенту Порошенку – вимушені ділові партнери, тимчасові політичні попутники, але природні противники. І жодним чином не союзники й точно не друзі. І якщо з’явиться можливість ускладнити життя конкуренту, зроблять це з погано прихованим задоволенням. 

Цікавим у цьому аспекті виглядає продаж більшості «фронтових» акцій телеканалу «Еспресо» сину бізнесмена Бориса Жеваго. Останній у 2012 році пройшов у Верховну Раду за списками БЮТу. І коли ПР «ламала» його, аби поповнив (у прямому й переносному сенсі) її лави, він на бік зла не перейшов, залишившись єдиним серйозним спонсором «Батьківщини». 

Чи означає це опосередковане нове зближення НФ і «Батьківщини»? Можливо. Додамо сюди лояльне ставлення підопічних Авакова під час поліцейського тиску на Саакашвілі; підтримку його Юлією Тимошенко під час прориву кордону, судових засідань і взагалі. Стає очевиднішим, що Юля за своє місце в другому турі, завдяки кожному прибічнику Саакашвілі, буде битись до останнього патрона.

Порошенко, в свою чергу, почав перетягувати ковдру із Саакашвілі – проект США – щодо створення судів НАБУ. І це після стількох помилок у взаєминах – протистоянні з Національним антикорупційним бюро. Однак невдоволення – народне, західних експертів, із постійним оприлюдненням у провідних європейських та американських ЗМІ, вимушених партнерів – навряд чи вже можна поставити на паузу. 

«УМ»