Гадяч у фотокартках

11 вересня наш рідний Гадяч святкує день народження. Хоча цьогоріч і не ювілейна дата, але обійти цей день не могли. Тому, щоб не обмежуватися простим святкуванням, ми присвятили сторінку давньому місту. Можливо, для когось ми відкриємо незвіданий Гадяч, проведемо такий собі екскурс в історію.

Який він, Гадяч, у чорно-білих тонах – дивіться на старих фотокартках.

Цю споруду багато хто пам’ятає, як приміщення музею. До революції це був «постоялий двір»  або просто готель.  Площа, на якій він знаходився, раніше називалася «базарною», бо саме тут гадячани ярмаркували. А площа Соборна  раніше була перед Собором, від того ж і назва.

На першому поверсі колишнього музею була столова, пізніше – кафе.  На інших двох із половиною поверхах знаходилися музейні кімнати. На другий поверх вели ковані східці. Кажуть, серед музейних експонатів навіть була шабля з дорогоцінними каменями. Куди вона зникла – не відомо. А також давньогрецька амфора, яка була виготовлена близько 2 тис. років тому.

У цьому приміщенні до революції була міська управа (рада). Під час війни у ній знаходилася німецька комендатура, потім райвиконком і суд. Архітектурна пам’ятка згоріла вже в часи незалежної України. Ширилися чутки, що її підпалили навмисне. Але відновити будівлю не вдалося. Нині на цьому місці знаходиться дитячий майданчик.

Єврейська синагога. Усього їх у місті було три. Біля гімназії (нині взуттєва майстерня), єврейського цвинтаря (де й зараз) і  по вул. Чапаєва, що на фото. Сьогодні там знаходиться будівельний магазин «Молоток». До речі, кажуть, що стіни єврейської святині вдалося зберегти. А ще будинки, що на фото, яким більше 100 років, можна побачити й зараз.

Центр міста, де добре видно училищекультури імені І.П. Котляревського.  До революції тут знаходилася жіноча гімназія. Після буремних подій – медична школа, а вже пізніше – педагогічне училище.

Одна з вулиць старого Гадяча. Тротуар вимощений дошками. За приблизними здогадками, ця вулиця веде від пожежної станції до площі. А вози з кіньми чи волами їдуть на ярмарок.

Гончарівка – так називають гадяцькі вулиці, що знаходяться за магазином «Спорттовари». На фото видніється Петро-Павлівська церква, яка вже давно зруйнована.

На фото – дача польського пана Лихопая, одного з найбагатших людей у Гадячі. Його садиба знаходилася на місці нинішньої дитячої поліклініки.

Найдревніші споруди міста

Найстарішою будівлею Гадяча вважають кам’яницю, що знаходиться біля сільськогосподарської школи. Вона побудована ще за часів Івана Виговського, близько 350 років тому. Історики говорять, що замок гетьмана був дерев’яним, а отже міг легко згоріти. Тому саме в кам’яниці зберігали порох, документи тощо.

У 1804 році, коли приміщення переобладнали під в’язницю, із кам’яниці зробили сторожку для вартових. До найдавніших споруд належать і гадяцькі підземелля.

Замкова гора

Це одне з найвеличніших місць Гадяча. Замкова гора таїть у собі безліч секретів. Жителі того кутка часто говорили: «Кров там текла річками…» Ще з давніх козацьких часів під замком знаходилася підземна в’язниця. Звідти і перші смерті та кровопролиття. Уже після революційних подій  тут знаходився пункт ВЧК (Всероссийская чрезвычайная комиссия).  То був час масових розстрілів. Тож очевидці згадують, як уночі над схилами здійснювали захоронення. Люди кажуть, що й досі можна натрапити на кістки.

У підвалах, де знаходилися в’язні, довгий час зберігалися передсмертні написи закатованих, але згодом їх змусили стерти.

Близько двох тижнів тому в мікрорайоні цегельного заводу було знайдено рибальське грузило, вагою майже кілограм. Воно має конусоподібну форму, зроблене з глини. Кажуть, ще зі скіфських часів.

Гадяцький туберкульозний санаторій не так давно святкував своє 100-річчя. Колись це була садиба польського пана Пирожковського. То був заможний маєток з багатьма мармуровими скульптурами і відведеними східцями до річки.

Гадяцькому цвинтарю більше 200 років. У місті було ще кілька кладовищ: козацьке знаходилося на місці колишньої садиби Драгоманових, єврейське – за міліцією.

Всіхсвятська церква, до речі, найдревніша у місті, колись була найменшою з-поміж п’ятьох діючих.

Навколо Свято-Успенського собору колись ховали багатих людей. Це переважно були меценати та благодійники, які долучалися до пожертв на церкву. У 1920–30-х роках могили грабували – шукали золото.

Колись перед собором стояв пам’ятник Ромашевському – колишньому голові міської управи. Рештки монументу досі знаходяться біля міськради.

У Зеленому гаю збереглися «серпантинові» доріжки часів Лесі Українки. Як відомо, тяжко хвора письменниця не ставала на ноги, тому каталася по берегах Псла на двоколісній упряжці. 

Існує легенда, що під час війни німці захватили кілька сотень євреїв. Зачинили їх у синагозі, що знаходилася на місці теперішньої святині, і на ранок хотіли розстріляти. Один із віруючих почав молитися. І йому привидівся святий Алтер Ребе. Він сказав: «Ваше спасіння під оцим каменем» (де той і був похований). Євреї підняли валуна, під яким знаходився підземний хід, і врятувалися.

P.S. Висловлюємо особливу подяку місцевому краєзнавцю, працівнику історико-краєзнавчого музею Миколі Торянику в підготовці матеріалу.

«Базар Медіа в Україні»