«Это что, ваш виноград? Да не может быть. И арбузы какие! А нам говорят, что здесь ничего не растет».
За будинком гадячан Ольги та Сергія Павленків не город з картоплею, як у більшості. Не червоніють помідори і не зеленіє листя кукурудзи. На задньому дворі господарів справжнісінький виноградний сад. Гроно за гроном – то зелений, то рожевий, синій і навіть червонуватий – виглядають крізь зелене латаття виноградного листя.
– Близько 250 кущів насаджено, – веде на екскурсію по двору господиня. – Ой, та ми ще не дуже досвідчені – 8 років займаємося. Це не так багато. Ось по весні полуницею підторговуємо. Вони добрі «сусіди» із виноградом, – продовжує Ольга, показуючи між рядами винограду насадження полуниці.
Подружжя Павленків спочатку навіть і не думало займатися розведенням ягоди. Купили для себе 12 саджанців найпростіших сортів. Уже в перший рік побачили грона…
– А на другий мали масову ягідку. На третій рік уже винесли виноград на ринок. Уявляєте, ніхто не вірив, що це наша гадяцька ягода, – продовжує жінка.
Коли родина Павленків зрозуміла, що справа пішла, почали більше цікавитися виноградарством. Хоча Сергій – колишній будівельник, а Ольга працювала завскладом, та це не завадило їм взятися за вирощування, ще й коли заняття в задоволення. Почали виписувати журнали, їздили по саджанці в сусідні райони та області.
– Були у виноградному розсаднику, який знаходиться в Бобрівнику, у Люботині брали сорти. Тоді чоловік їздив у Карлівку на екскурсію, там живе відомий виноградар. Замовив саджанців – 250 гривень один корінчик коштує! – продовжує Ольга.
Виноград у вирощуванні досить вибагливий. Якщо є система крапельного поливу, говорять Павленки, то врожай збільшується на 30%.
– Ось сорт «Зося», ось «Фантазія», «Снегирь», «Антоній Великий», «Преображение»… – показує Ольга виноградні грона. Біля кожного куща є бирка, де вказано назву сорту.
Усі кущі, які, до речі, сформовані «V»-образно, підв’язані до спеціальних опор. Цілу зиму Сергій працював над ними.
– Здавалося б, раніше такі виноградники можна було побачити тільки в Криму. Ніхто не знав, що у нашій місцевості земля придатна для його вирощування? – запитую.
– Мабуть. Хоч і за останні 20 років потеплішало, але ж не до такої міри. Просто люди не займалися цим ніколи, – відповідає чоловік.
ЦьогорічОльга та Сергій Павленки винесли грона на продаж 1 серпня. У минулому році – на день-два раніше. Щовесни продають ще й саджанці.
– Колись, та ось недавно, стоїмо на ринку з виноградом, а біля нас кавуни продають (із зіньківського села). Підходить до нас переселенець із Криму і питає: «Это что, ваш виноград? Да не может быть. И арбузы какие! А нам говорят, что здесь ничего не растет». Та як не робити нічого, то й не ростиме! – розповідає господиня. – От як купляють саджанці, то просять, дайте такі, щоб не заморочуватися. Але ж цього не буде. Який же тоді він виросте?
І справді, вирощувати виноград – не картоплю садити (хоча й це справа клопітна). Бо подружжя Павленків годинами працюють у розсаднику – треба ж і обрізати листя, і попасинкувати, і перевірити, чи не хворіє…
Хвалить Ольга Павленко свого чоловіка, та й є за що. Бо майже всі клопоти по вирощуванню лежать на ньому. Каже, що «той виноград і сниться чоловікові». А ще у Сергія легка рука – що не посадить, те й прийметься.
– Його навіть люди просять, щоб прийшов і посадив. Он, наприклад, у Соснівці, де піщаний ґрунт, треба вкидати корінець у глибину 1,5 метра. А в нас достатньо 60 см, – розповідає.
І Ольга, і Сергій Павленки із заплющеними очима можуть розрізнити на смак будь-який із 150 сортів. Знають назву і без позначки. Кожне гроно так бережно беруть у руки, роздивляються, немов пишаючись своєю ж роботою, по ягідці відривають і смакують. Ця насолода від плодів, вирощених важкою працею, – ось найбільша нагорода для господарів.
Олена Козаченко