«А де сіль? А що, її вже не буде?»

«Ну шо в нас за народ! Їм людською мовою пояснюєш – п р и в е з у т ь»

«Немає солі?!» – це питання у минулу середу стало найпопулярнішим у нашому місті. Уже у вівторок увечері Гадяч вкотре піддався паніці – містяни, без перебільшення, атакували продовольчі магазини в пошуках солі.

Спочатку ми, працівники редакції, відреагували на новину спокійно, мовляв, знову піар-хід, тобто штучний ажіотаж задля зростання продажів. Та все ж вирішили здійснити рейд по магазинах.

І на власні очі побачили, що дійсно у найбільших продовольчих супермаркетах міста порожньо, та й у дрібніших лавках також на полицях, як то кажуть, миша повісилася.

По дорозі зустрічаємо знайому жінку. Каже, біжу у пошуках солі, бо передзвонив брат із Липоводолинського району і говорить, що в них уже немає й пачки. І в Лебедині та Лохвиці подібна ситуація.

Біля каси в одному з місцевих магазинів чути обурені розмови продавців. «Хух, уже за півдня задовбали. Ну шо в нас за народ! Їм людською мовою пояснюєш – п р и в е з у т ь. А одна баба чуєте, шо вчудила, каже витягуй з-під прилавка, я знаю, шо є, бо визву міліцію. Ну смішні та й годі».

Заходимо на продовольчу базу. Не встигаємо задати питання, як продавці вже роздратовано відповідають: «Немає».  Сюди також докотився місцевий резонанс. Точаться розмови, що, мовляв, на ринку біля «Росії» сіль продають по 9-10 гривень за пачку. Продавці заспокоюють, що ажіотаж надуманий, а машини з сіллю вже в дорозі.

Знову зустрічаємо знайомого чоловіка. Він тримає в руках пачку солі, хвалиться, каже, що забрав останню. «Та друг подзвонив із Миргорода – й там немає. Чув, що все через те, що соляні шахти десь зірвали». Ще один чоловік, почувши тему обговорення, долучається до розмови: «Так, в Артемівську найбільший соляний запас, звідти й велося постачання. Але не панікуйте, без солі не залишимося. Усе ж таки у нас в Україні солі найбільше в світі».

Ми ринули на ринок перевірити інформацію, чи таки правда, що люди знову повірили в надуманий ажіотаж і гребуть ящиками пачки з сіллю. Але там було тихо. Ми розпитали продавців, вони – ні сном, ні духом. Кажуть, тільки бачили, як до критого ринку несли упаковки. Заглянули ми й туди. Але там також було спокійно. А один чоловік, заспокоював: «Дєвочки, не переживайте, сіль буде! Не ведіться ви на оті дурниці. Що, минулого року не навчило?»

Останнім пунктом нашої «подорожі в пошуках солі» був супермаркет «АТБ», бо як нам сказали люди: «Як там нема, то то вже й біда». Зайшовши в магазин, побачили три порожні полиці з написами «Сіль уже в дорозі». А біля каси з нас у черговий раз посміялися. Ми йшли на вихід і біля останньої каси вкотре почули: «А де сіль? А що, її вже не буде?» З тим і пішли. Вийшли, вдихнули ковток свіжого повітря і подумали: бідні продавці, ну й день їм видався. Як сказала нам одна з них: «Одно гавкай!»

Олена Козаченко

Фото Оксани Кириченко