Забутий будинок для дітей: як соціальний проєкт перетворився на занедбане комунальне майно

У 2018 році в місті Гадяч урочисто відкрили дитячий будинок сімейного типу родини Марченків. На той момент цей проєкт подавався як одна з успішних соціальних інвестицій держави в дітей, які втратили батьківське піклування. Йшлося не просто про житло для родини, а про повноцінну модель соціального виховання, де держава бере на себе відповідальність за створення умов, максимально наближених до сімейних.

Для реалізації проєкту за рахунок державної субвенції було придбано житловий будинок вартістю 1 750 000 гривень. Це був не символічний жест, а реальна бюджетна інвестиція в соціальну інфраструктуру колишнього району. Будинок обладнали всім необхідним для життя великої родини: меблями, побутовою технікою, базовими умовами побуту. Фактично йшлося про створення окремого соціального простору, який мав функціонувати десятиліттями.
У родині виховувалося п’ятеро прийомних дітей, а разом із двома власними дітьми загальна кількість становила семеро. Найменшій дитині на момент відкриття було лише три роки. Це значить, що держава інвестувала не в абстрактну нерухомість, а в конкретне дитяче середовище, яке мало забезпечити стабільність, виховання та розвиток.

Як мала працювати система і чому вона важлива
Модель дитячого будинку сімейного типу в Україні побудована таким чином, що держава не лише фінансує створення житла, а й повністю забезпечує його функціонування. Це включає щомісячні виплати на кожну дитину, заробітну плату батькам-вихователям, компенсацію комунальних послуг, а також фінансування ремонту та утримання житла.
Така система створена для того, щоб ДБСТ не залежав від приватних ресурсів і міг стабільно існувати як соціальний інститут. Держава фактично бере на себе роль гаранта того, що діти-сироти матимуть не тимчасове, а стабільне середовище проживання.
У цій конструкції ключову роль відіграє громада. Саме орган місцевого самоврядування виступає власником житла, визначає балансоутримувача, веде облік майна, забезпечує технічне утримання і контроль. Це не формальна функція, а реальний управлінський обов’язок, без якого система втрачає цілісність.

Юридичний статус будинку і роль громади
Будинок, придбаний для ДБСТ, не є приватною власністю родини. Це принципово важливо. Відповідно до чинного законодавства України та умов державної субвенції, сьогодні таке житло повинне належати до комунальної власності територіальної громади.
Батьки-вихователі отримують лише право користування житлом на період функціонування дитячого будинку сімейного типу. Вони не можуть його продати, подарувати або передати у спадок. Після припинення діяльності ДБСТ житло має залишатися у системі соціального використання — для нових сімейних форм виховання або інших соціальних потреб.
Офіційним власником такого майна, в теорії, є територіальна громада в особі міської ради. Саме вона зобов’язана оформити право власності, визначити балансоутримувача та забезпечити включення об’єкта до житлового фонду громади.
Проте, у нашому випадку, це не так. Адже у переліку об’єктів нерухомого майна комунальної власності Гадяцької міської територіальної громади цього будинку ми не знайшли. Відповідно до розпорядчих документів обласного рівня, які є у відкритому доступі, житловий будинок за адресою провулок Садовий, 14 у місті Гадяч та земельна ділянка під ним були включені до передавального акту майна колишньої Гадяцької районної державної адміністрації до правонаступника – Миргородської районної державної адміністрації, у межах адміністративної реформи. Це підтверджує, що об’єкт перебував у системі державного обліку та мав бути інтегрований у комунальну структуру Миргородської РВА.

Бухгалтерська логіка, яка існує лише на папері
З точки зору державних стандартів обліку, будинок для ДБСТ є повноцінним об’єктом основних засобів. Він має бути зарахований на баланс, облікований як об’єкт житлової нерухомості та відображений у бухгалтерських регістрах громади.
Такі об’єкти підлягають амортизації, інвентаризації, технічному обліку та контролю. Для їх належного оформлення необхідні акти приймання-передачі, документи про введення в експлуатацію, інвентарні картки та технічна документація.
Фактично це означає, що з моменту придбання і передачі будинок перестає бути просто нерухомістю і стає частиною фінансово-облікової системи громади. Він має бути «видимим» у бюджетній і майновій структурі так само, як школа, лікарня або будь-який інший комунальний об’єкт.

Що відбулося на практиці
Після початку повномасштабного вторгнення родина Марченків виїхала за кордон. З цього моменту будинок фактично втратив своє основне функціональне призначення як ДБСТ.
Житло залишилося без постійного користування, без соціального супроводу в реальному сенсі та без активного управлінського контролю. З часом це призвело до поступового занепаду об’єкта. Територія почала заростати, з’явилися ознаки відсутності догляду, а місцеві жителі фіксують сторонніх осіб на території та погіршення загального стану будинку.
Йдеться не лише про фізичне погіршення стану нерухомості. Важливіше інше — втрата функції. Будинок, який створювався як інструмент соціальної політики держави, фактично перестав виконувати свою соціальну роль.

Системна проблема управління комунальним майном
Ця ситуація демонструє типову проблему, коли соціальна інфраструктура створюється за рахунок державного бюджету, але на місцевому рівні не забезпечується її подальше ефективне управління.
Шкода, що будинок, у який колись вкладали державні кошти, зусилля людей і надію на нормальне дитинство для дітей, сьогодні стоїть фактично без господаря. І що довше він залишається без уваги, тим більший ризик, що він просто почне руйнуватися або стане легкою здобиччю для розтягування по частинах — як це, на жаль, часто буває з покинутими об’єктами.
Найбільша втрата тут навіть не в самому майні, а в тому, що воно перестає виконувати свою справжню функцію. Те, що створювалося для дітей і мало працювати роками, повільно перетворюється на щось зайве і нічиє. І це завжди виглядає найбільш прикро — коли ресурс є, але він просто втрачається через відсутність уваги і відповідального рішення.
«БМ»