Квадробери: нове захоплення підлітків чи небезпечний тренд?

Днями, авторка цієї публікації гуляла в центрі Гадяча й зустріла там… дівчинку-кицьку! Із пухнастими чорними вушками та смугастим хвостиком, вона чалапала на чотирьох в іграшкових налапниках… Тоді подумалось: «І таке буває! Знімає тіктоки чи якийсь концерт у місті». Та як виявилось, це геть новий і божевільний з першого погляду тренд, який передбачає одягання масок та наслідування рухів тварин.

«Квадробери» – нова субкультура, яка набирає обертів в Україні. Найчастіше, це – діти та підлітки. Здебільшого, вони збираються у центральному парку. Свої костюми одягають навіть до навчальних закладів.
Реагують на них усі по-різному – хтось насміхається, хтось ставиться агресивно.
У багатьох квадробіка викликає занепокоєння, страх і супротив. Ми вирішили дослідити цей феномен. Спробуємо розібратись і пояснити вам що це і навіщо.

Хто вигадав цю дивину?
Квадробіка («квадро» — чотири + «аеробіка) — трендовий виток субкультури, що поєднує фізичну активність та імітацію рухів і звуків свійських і диких тварин. Основне у квадробіці — пересування на чотирьох кінцівках та виконання трюків — стрибки через перешкоди, швидкий біг. Усе це потребує від квадроберів витривалості, тренування балансу та координації.
Квадробічний рух започаткував японський спринтер Кенічі Іто. Він ще з дитинства потерпав від булінгу однолітків, які дражнили його «мавпенятком». Але вирішив не боротися проти прізвиська, а навпаки — максимально підіграти цьому образу й зробити його своєю перевагою. Він довго вивчав рухи мавп і став автором методики пересування на чотирьох кінцівках. Авжеж, пан Кенічі Іто за найменшої нагоди відтреновув свої «мавпячі скіли» та навіть ночував кілька днів в ізоляторі після затримання поліцією — його ідентифікували як психічно нестабільну особу. З того часу він намагався тренуватись у безлюдних лісах, але й там його мало не застрелив мисливець, прийнявши за дикого кабана. А вже у 2008 році «спортсмен-мавпа» легітимізував своє захоплення. І зафіксував його у Книзі рекордів Гіннеса, подолавши стометрівку на чотирьох всього за 18,58 секунди. З того часу в японця з’явилось чимало послідовників, а спортивний рух, що імітує поведінку тварин, швидко ширився світом. З’являлися нові трюки й рекорди, ролики про квадроберів, які агітують «за повернення до еволюційних коренів бодай через рух» збирали мільйони переглядів.

У чому суть тренування у стилі «квадробіка»?
Квадробіка — це, передусім, спосіб тренування, а не знімкування потенційно вірусних тіктоків. Цей незвичний спосіб привести тіло в тонус поєднує елементи аеробіки та калістеніки. І якщо про аеробіку чули всі, то щодо калістеніки є деякі питання. А це — фізичні вправи на роботу з вагою власного тіла, що зародились ще в Стародавній Греції та мали на меті підготувати воїнів до боїв. До прикладу — рух на чотирьох кінцівках, що імітують рухи ведмедя. Або вправа, коли людина намагається швидко пересуватись на чотирьох кінцівках і живіт при цьому направлений вгору, — саме такий рух готує бійців до ситуацій, коли вони можуть опинитися на спині і потрібно швидко підвестися із цієї позиції. Елементи квадробіки вже багато десятиліть використовують у бойових мистецтвах — від змішаних єдиноборств до бразильського джиу-джитсу та капоейри.

Що викликає занепокоєння у батьків?
Це абсолютно нова субкультура в українському просторі, тож викликає у батьків як легке занепокоєння, так і відвертий страх і супротив. Олії у вогонь підливає обговорення в соцмережах випадків агресії квадроберів — мовляв, підлітки в костюмах накидаються на перехожих, імітуючи агресивних диких тварин. А деякі діти й тинейджери буцімто настільки вживаються у роль тварин, що зважуються на дегустування собачого чи котячого корму, носіння ошийників. Але все вищеописане — радше, рідкість і крайнощі.
У той же час, кожен дорослий, який бачить, що його дитина почала захоплюватися новомодною субкультурою, має розуміти, що теоретично таке захоплення може призвести до психічних розладів, але для цього потрібен фундамент: високий рівень тривоги; схильність до депресії; потужний стрес у житті.
Якщо в дитини щасливе життя, а квадробіка – одне із захоплень – з нею абсолютно нічого не буде. Зараз вона просто грає з друзями, бо їй весело, цікаво, це спосіб самовираження, і є такий тренд, але з часом вона зрозуміє, що їй це не потрібно. Такий сценарій реальний, якщо в дитини здоровий психологічний імунітет, здорова психіка.
У тому випадку, коли дитина через поведінку батьків не отримала здорову самоідентифікацію, але має викривлений психологічний імунітет, можуть початися проблеми. Такі діти не до кінця знають, коли треба зупинитися. Вони можуть перебувати в апатичному стані та вважати себе ізгоями. Також можливі симптоми невротичного циклу, а невроз працює за принципом “я притягую ще більше, щоб виправдати свої очікування”. Тобто, вважає експерт, якщо дитина вважає себе вигнанцем, вона робитиме все, щоб ним і залишатися, підтверджуючи цю роль.

На субкультуру квадроберів в Гадячі реагують по-різному
Ми попросили висловити свою думку стосовно нового тренду серед місцевої молоді на наших сторінках у сомережах. Ось такі коментарі отримали:
Надія Савицька:
«Запитую в 9 річного онука: «Знаєш, хто такі квадробери?», каже «Так, звичайно, це діти, що одягають маски та одяг різних тварин, і імітують їх повадки. Деякі з них нападають і лякають людей…» Оце вже й погано! Людям похилого віку це бачити незвично. А діти і підлітки відчувають себе захищеними під маскою. Зрозуміло, що у кожного покоління своє захоплення в молоді роки. Головне, щоб воно не несло агресії, не викликало бажання бити, ламати, трощити…»
Ксюша Гриценко:
«Чим би дитинка не бавилася, аби не плакала! Мені особисто байдуже, хай як хочуть так і пересуваються, одягаються, якщо це не шкодить іншим. Головне, щоб були лагідні, як котики, посміхалися і не матюкалися, як люди. Переростуть. А ще, якби вони закликали звернути увагу на проблеми безпритульних тваринок – взагалі було б супер! Цікаво, а обіймати та гладити себе дозволяють?»
Олена Терещенко:
«Якщо до мене буде стрибати на четвереньках отаке, а особливо ввечері, то я зароблю інсульт, бо подумаю що то перевертень. А не доведи господи, ще почне кусати, як пишуть?»
Вікторія Чернишова:
«Смішно читати коментарі, які засуджують теперішню молодь. Особливо від людей, які підлітками були готами, емо і панками. У кожного покоління свої «таргани». Просто згадайте себе і будьте добріші».
Анатолій Груф:
«Кажу, як панк, що еволюціонував у скіна, а згодом – у провідного інженера з налагодження і випробувань. Яка в біса вам різниця на те, як поводяться щасливі діти, які нікому не заважають? Живуть, радіють, сміються – якого дива вам ще треба? Ідіть у церкву, моліться, пийте каву, ностальгуйте, читайте книжки. Живіть так, як хочеться вам. А вони нехай радіють по своєму.
Ми усі різні. І це чудово».

Експертна думка
«Квадробінг — не психічне захворювання і не відхилення», – каже Катерина Гольцберг, дитяча і сімейна психологиня, експертка «Освіторії».
У всі часи були субкультури, до яких дітям цікаво долучитись та відчути приналежність до тих чи тих цінностей, спробувати вжитися в роль і стиль, притаманні певній спільноті. Це про пошук ідентичності, свого місця у соціумі, про відчуття себе частиною чогось більшого, та ще й в оточенні однодумців. Мало яка субкультура не лякала батьків: дорослі не розуміють до кінця, «що за цим стоїть». І часто помиляються, забороняючи дитині приєднуватися до спільнот, мовляв, «їх там чекає щось жахливе, і взагалі — це якось ненормально виглядає».
Ось і історія нової субкультури квадроберів говорить нам про те, що нічого протизаконного чи «божевільного» в ній немає, її корені ростуть з Японії, а музику та візуальний контент цієї країни сучасна молодь просто обожнює! Насторожують лише поодинокі випадки агресії з боку учасників спільноти, про які є згадки в ЗМІ та соцмережах. Але ж ми з вами пам’ятаємо, що будь-які насильницькі дії — це погано, незважаючи на те, хто виконавець — людина у звичайному вбранні чи школяр із вушками та котячим хвостиком.
Як і дорослі, не всі діти вміють проживати внутрішню напругу екологічно і вчиняють акти агресії. А субкультура дає змогу «прикриватися маскою гри». Та й загалом, градус агресії зростає в українському суспільстві, це вельми поширене явище у країні, яка проживає війну.
Щодо ролей, які диктує та чи та субкультура. Не страшно, що йдеться про переодягання в костюми тварин, імітацію їхніх рухів. Хтось «грає» в класі у «драма-квін», хтось — в «експерта». Тож у ролі тваринок нічого поганого немає. Особливо зважаючи на те, що грають у квадроберів молодші підлітки та молодша школа — старшим дітям це не так цікаво. Бажання наслідувати тварин — не психічне захворювання і не відхилення. Батькам треба більше почитати про цю течію, обговорити цікаві моменти з дітьми — це хороший крок до формування атмосфери довіри. А якщо ви й досі дуже непокоїтесь, є хороша новина: участь у субкультурах це, зазвичай, ненадовго. Тож наберіться терпіння, є всі шанси, що це скоро мине, якщо не протистояти і не забороняти.
Психологи радять батькам звернути увагу на те, скільки часу дитина живе в ролі тварини – яка частина життя для неї відведена. Якщо в сина чи доньки з’явилося це хобі, але зникла активність в інших сферах життя, – то це «тривожний дзвінок».
Потрібно дивитися, чи зберігає дитина здоровий глузд поза хобі. Якщо так, то, найімовірніше, у неї відбуваються процеси самоаналізу, який рано чи пізно виведе дитину на новий шлях, де юний квадробер отримає якийсь результат і змінить свої погляди.
Якщо ж дитина закрилася в собі, і все її життя – це квадроберінг, то на це вже 100% варто звернути увагу, навіть якщо вона не ідентифікує себе як тварину. Хобі може бути лише «дзвіночком» про те, що в родині давно були проблеми. Якщо дитина була нещасливою ще до цього хобі, тоді очевидно, що треба щось змінювати в родині.
Оксана Кириченко, з використанням матеріалів сайту «Освіторія» та «24 канал».
Фото ілюстративне.