«Нашого хлопчика душили, а не рятували» – немовля у тяжкому стані з Гадяцького пологового перевезли до реанімації Перинатального центру Полтави

Я Валентина Тютюнник, жителька м. Гадяч, хочу надати розголосу резонансній події, яка сталася в нашій родині 9 жовтня 2025 року.

Центром подій, не важко здогадатися, є Гадяцька міська центральна лікарня. Моя племінниця Дарина Заколодяжна перебуває у Полтавській обласній лікарні ім.М.В.Скліфасовського, в гінекологічному відділенні, а її синочок – у надзвичайно тяжкому стані в Перинатальному центрі ПОКЛ ім.М.В.Скліфасовського.

Дарина, перебуваючи вагітною, звернулася до К.С. Кравченко за допомогою, щоб та прийняла в неї пологи, так як вважала К.С. досвідченою і кваліфікованою лікаркою. Звісно горе-лікарка не відмовила, адже пологи за домовленістю в неї вартують 100 доларів. Та одного вона не говорить своїм «клієнтам», що вона не кваліфікована, не досвідчена, байдужа до чужого горя лікарка.

Тепер розповім все почергово. Дарина стала на облік вчасно без жодних скарг, до В. Сасько. Вагітність проходила добре, нарікань у вагітної на свій стан ніяких не було. Вчасно здавала аналізи, проходила УЗД на одному з яких їй повідомили, що в неї буде хлопчик. Нашій радості не було меж. Бажаний синочок – ну хіба не радість?

Пологи, по висновку УЗД, були призначені на 5 жовтня 2025 року. Дарина із чоловіком Сергієм вирішила народжувати в рідному місті. Попередньо домовилися з К.С.Кравченко, яка запевнила їх, що все буде добре. 2 жовтня Дарина зробила УЗД, де їй сказали, що хлопчик величенький, ну кілограмів 3.5. Додам, що наша Даша має зріст 152 см і вагу до вагітності 58 кг (звісно, потім вага збільшувалася).  Даша пішла до К.С.Кравченко остаточно поговорити, та їй сказала, що якщо до середи 8 жовтня 2025 року Даша не народить, то будуть пологи планувати на 9 чи 10 число.

Дарина прибула до лікарні в середу, 8 жовтня. Її оформили та, чомусь, на останнє УЗД лікарка не дивилася, Даша каже, можливо вона його потім переглянула, коли вона пішла. На повторне, щоб переконатися,яка вага дитини, не направляла, сказала, що на «прийом лікаря УЗД сьогодні багато людей, зробиш завтра» і відпустила її додому. А о 20 годині Даша прийшла в лікарню, так як готувалися на ранок, 9 жовтня, приймати пологи. Зранку Дарина випила пігулку, яка стимулювала перейми, їй пробили плідний міхур, щоб відійшли води. При огляді К.С. Кравченко сказала, що «кістки у дитини важкі».

Чоловік Дарини Сергій теж прийшов зранку до неї, бо попередньо домовилися з К.С., що він теж буде присутній, та, чомусь, йому там були не раді. То не там сів, то не там став. Каже Сергій, що мабуть чекали від нього грошей, а він не дав. І вже потім приїхала до Даші її мама, а моя рідна сестра, Наталія Могильник, яка проживає в с.Римарівка. Вона каже, що до неї поставилися добре, а Сергій був змушений йти додому.

Коли почався процес пологів, я постійно перебувала на зв’язку із сестрою. Я особисто чула в трубку телефону як ридала Даша. Сестра каже, вона, Даша, благала: «Мамочко допоможи!, вона, крім того, що заспокоїти по-материнськи, та гладити спину, яка дуже боліла, нічого не могла зробити. Відкриття було дуже повільне, сестра сама мати двох дітей, але таких мук не переживала, це було пекло. Даша сама їх благала, щоб зробили кесарів розтин, але її запевняли, що підстав немає. Говорили «в тебе перші пологи, так буває, це нормально».

Ці муки тривали з 10 години ранку і жодна із присутніх жінок не зробила нічого, щоб полегшити дівчині біль. Коли головку дитини було вже видно, лікарка сказала, щоб Даша присідала. А тут ще й чоловік з дитиною прийшов до К.С. Кравченко і вона попросила одну із колег поспостерігати за Дашею. Сестра каже, що була просто шокована – як прохідний двір.

Десь після 22 години сестра мені зателефонувала знову, каже, що вже її дівчинка зовсім знесилена, вона не може народити, а вони крім того, що припідняти їй голову, нічим не допомагають. Я, каже, не маю права плакати, але я здаюся, мені хочеться ридати і кричати. Вона повернулася в родзал і буквально через кілька хвилин, знову дзвінок. Каже: «я зайшла, а акушерка мені показала, щоб я вийшла».

О 22.49 сестра повідомила, що Даша ледве народила хлопчика, але він у дуже тяжкому стані. Потім прийшла мама Сергія, щоб змінити сестру, але всі залишилися  чекати. Викликали реанімацію з Полтави. Сестра каже, що вони нічого не казали, я зрозуміла, що щось не так, коли всі заметушилися. Горе-зміна проснулася. Дитячий лікар, Інна Іванівна повідомила сестрі, що хлопчик народився із діагнозом «асфіксія», іншими словами нашого хлопчика душили, а не рятували. Він застряг у проході і певний час не отримував кисню. Хлопчик народився вагою 3,980 кг і 55 см, про що ми дізналися вже в Полтаві.

Коли приїхали Полтавські медики, вони були шоковані тим, у якому стані породілля і дитина. Лікарка з Полтави зайшла і повідомила, що хлопчик у надзвичайно тяжкому стані, його везуть в реанімаційне відділення в Перинатальний центр. Даші теж дозволили приїхати до нього.

Дарина мала жахливий вигляд. Вона була вся опухла, в неї були червоні очні яблука, кругом запухлих очей було все червоне. Наша дівчинка так тужилася, що аж очі повилазили. Про нижню частину її тіла можна нічого не говорити, вона просто розірвана. Та її якось там «стьобками», лівою рукою хтось зашив, в Полтаві лікарі при її огляді жахнулися.

На ранок Даша вирішила написати заяву і йти додому, так як синок в Полтаві, її тут нічого не тримало. І ви знаєте, ніхто і не заперечував. Взяли ще якісь аналізи на ковід, і випхали. Я особисто забирала її з лікарні, це була не моя дівчинка. Я звісно себе стримувала, за мене ридав дощ за вікном авто, а вже потім ридала і я, коли  вона пішла в квартиру. Та тепер найцікавіше, виписку їй ніхто не віддав Даша пішла до К.С. Кравченко, та їй сказала, щоб забрала в понеділок. Мабуть, К.С. Кравченко за ніч подумала, що потрібно «замітати сліди».

Весь цей час Даша була на зв’язку із Полтавськими лікарями, які постійно повідомляли про тяжкий стан її синочка. В суботу ми приїхали в Полтаву до малючка, Сергій і Даша заливалися сльозами не почувши нічого втішного. Її не поклали в Перинатальний центр, так як синок в реанімації і вона не може за ним доглядати. Вона поговорила з лікарями, які запитували чому їй не надали виписку, чи хоч якусь допомогу надавали при пологах, може вакуум застосовували, чи щипці накладали. Ні, нічого. Лікарка сказала, що тепер вони у виписці зроблять так, що ти будеш винна. Даша каже, що вона за кілька тижнів до пологів  перехворіла, боліло горло. А Кравченко їй вже говорила в родзалі, що це і є наслідки. На що лікарка з Полтави запевнила, що після хвороби у дитини могла б бути інфекція, але ніяк не асфіксія. Як так можна було халатно повести себе по відношенню до життя двох людей?

Дарину оглянув лікар і направив в гінекологічне відділення. Синок в реанімації. В понеділок мама Сергія забираючи виписку, запитала у К.С. Кравченко навіщо вони таке наробили, але відповіді не було. Ніхто не виправдовувався і пояснень не надавав. Ви наробили такого горя нашій родині і просто мовчите, ви не поцікавилися навіть як мама з малюком. Ви не пояснили Дарині, які знеболюючі можна пити, як розціджуватися, щоб не було болю в грудях. Ви не надали Дарині професійної, кваліфікованої медичної допомоги ні під час пологів, ні після них.

У мене безліч питань, але головне – чому люди в білих халатах перетворюються на катів? Чи ви заключили договір з дияволом? Кому ви давали клятву? Де ваша совість, честь, мудрість? Ви ж усі жінки, матері? Я вважаю, що це відділення не повинно існувати в даному медичному закладі. Ганьба вам, горе-лікарі!