День памʼяті жертв Голодоморів

Щороку, в четверту суботу листопада, Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Вже втретє ми вшановуватимемо жертв комуністичного геноциду в умовах повномасштабної геноцидної війни росії проти України.

Трагічні події, які ми переживаємо нині, є свідченням того, що жива пам’ять надзвичайно важлива і ті, хто чинить злочини проти людства – мають бути засуджені світом, адже сьогодні росіяни, як і тоді, знову коять злочини проти людяності на українській землі.

Сучасна війна спрямована не тільки на те, щоб знищити незалежність Української держави, але й щоб винищити українців як самобутній народ, як націю.

Тоді ж, внаслідок Голодомору-геноциду 1932–1933 років, Україна втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України, Голодомор визнаний геноцидом Українського народу. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій проти незгодних, створив для українців умови, не сумісні із життям.

Чому українців вбивали голодом?

Після Жовтневого перевороту впродовж 1917– 1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року.

Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом «Геть від Москви!» тоді формувалися відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди негайно і жорстоко карався та придушувався.

Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

До жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було «розкуркулено» понад 352 тисячі господарств. Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання став голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців.

Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. За перші сім місяців 1932-го в Україні відбулися 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.

Реалізація плану з організації штучного голоду
У липні 1932-го, Україні нав’язують завідомо нереальні до виконання плани із хлібозаготівель. 7 серпня Ухвалюється постанова про «охорону соціалістичної власності», або «закон про п’ять колосків».

Згодом запровадили натуральні штрафи. В господарствах, що «заборгували» за нереальними планами, конфісковували усе продовольство і худобу.

У кінці листопада, спецоргани розробили спеціальну таємну операцію зі знешкодження всіх, хто міг би чинити опір повному вилученню хліба. Операція охоплювала 243 райони України. У кінці 1932 року, із сіл, які не виконали плани хлібозаготівель вивозять усі наявні зернові запаси, навіть посівний матеріал.

Потім, Директивою Сталіна заборонено виїзд селян з території УСРР і Кубані в інші місцевості Ра- дянського Союзу. Тільки за перші півтора місяці дії цієї директиви затримали майже 220 тисяч селян. І з них понад 186 тисяч силоміць повернули в села, де вони були приречені на голодну смерть.

Кількість жертв достеменно не відома

У червні 1933-го, смертність від голоду в Україні досягла апогею. За оцінками демографів, того місяця померли від 800 тисяч до понад 1 мільйона осіб. Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистики смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв.

Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів.

За даними учених Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи для Гарвардського університету, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах, упродовж 1933 року вимерла понад половина населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів.

Засудження світової спільноти

Як нині, так і в ті роки, керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що відбувалося насправді.

Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го першим здійснив поїздку в Україну й передав статті до «The Manchester Guardian». Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині. Публікації з’являлися також у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Під впливом викриттів СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932–1933 років.

У 1993-му в незалежній Україні вперше на державному рівні вшановані його роковини – через 60 ро- ків після трагедії.

Тепер щороку, на вшанування тих, хто помер від голоду, українці по всьому світу запалюють свічки. Тож 23 листопада, о 16-й годині, українці схилять голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. Вшанування пам’яті проходить цьогоріч під гаслом «Запали свічку пам’яті за жертвами Голодомору. Борись за Україну та підтримуй воїнів».

Сьогодні ми знову героїчно протистоїмо ворогу. І кожен із нас, пам’ятаючи про злочини комуністичного тоталітарного режиму, повинен всі свої сили спрямувати на підтримку наших захисників.

За матеріалами Інституту національної пам’яті України