Життя у Канаді – історія гадячанки
Анна Завийборода відома у Гадячі та поза його межами, як фронтвумен вокально-інструментального гурту «Теорія Інших», фотограф, художниця та педагог, що працювала із дітьми у міжнародній благодійній організації «Карітас». Та півтора роки тому, дівчина вирішила переїхати до Канади, у місто Едмонтон.
Ми поспілкувалися з Анною про її життя за кордоном, обговорили усі соціальні та побутові аспекти, а також дізналися про враження від кардинально іншої країни.
Не просте рішення – передісторія
«Переїхати спонукало те що й більшість у наш час – війна, погіршення фінансового стану та ще деякі особисті обставини. Канаду обрала, бо з дитинства знала, що там найбільша у світі українська діаспора. Місто теж обирала, спираючись на огляди та відгуки від знайомих, а також шукала інформацію у мережі. Хотіла знайти не занадто велике і галасливе місто, але щоб можна було знайти роботу. Місто Едмонтон в цьому плані ідеальне, а за розмірами воно трохи нагадує Харків».
Перші враження
«Адаптаційний період триває й досі, адже неможливо просто вирвати себе із життя в Україні і з легкістю почати жити на іншому кінці світу.
До чогось я звикала за кілька місяців – наприклад принцип транспортної комунікації, манера спілкування або мова. А от менталітет, відчуття самотності, відчуття, що ти чужий – мабуть не минуть ніколи. Сподіваюсь, що помиляюся.
Перші враження від канадійців – дуже усміхнені привітні люди, які нікуди не поспішають і дуже люблять вибачатися. Також там є «фішка» питати «як справи?» і, навіть, не чекати відповіді – це така норма вітання. Звичайно, відрізняється абсолютно все. Я приїхала туди взимку і була вражена навіть погодою – температура повітря опускалася до мінус 36-42. Тоді мені здалося, що я не зможу там жити».
Працевлаштування, медицина, корупція
«Стосовно працевлаштування у Канаді – все залежить від міста, наскільки воно має попит на працівників і в яких сферах. Також важливий рівень англійської та навички, які має людина.
Спочатку я працювала в «Старбакс». Не могла й подумати, що зможу бути баристою і варити каву, але обставини змушують забути, що таке зона комфорту. Життя там дуже дороге, тому на другий місяць без роботи я вхопилась за перший ліпший варіант. Пройовши коротке навчання та стажування, почала працювати. Оскільки це була кавʼярня у лікарні, яка мала величезну площу – обʼєм роботи був неймовірно великий, доводилось варити приблизно по 200 літрів кави на день. Не можу сказати, що ця робота мені подобалася, було важко, а заробітної плати ледь вистачало на оренду кімнати і макарони. Та на щастя, я знайшла іншу роботу.
За перші три місяці покращила свій рівень англійської і змогла влаштуватися в лікарню адміністратором. Робота теж важка, щодня доводиться спілкуватися з тисячами пацієнтів та витримувати великий обʼєм роботи. Але завдяки цьому, я здобуваю цікавий досвід й нові знання. В моєму колективі жодного українця, але я вже маю декілька колег із якими налагодились досить дружні стосунки.
Медицина у Канаді – це болюча тема. Як виявилось, в Україні вона найкраща, адже все пізнається у порівнянні. Там
медицина безкоштовна, оскільки дуже великі податки, але щоб потрапити на прийом, наприклад до отоларинголога, треба чекати іноді 3-4 місяці, а іноді і пів року. Наприклад застуди, взаглі не лікують, а радять відпочивати і гуляти на свіжому повітрі. В Україні я б уже отримала обстеження комплексне та лікування.
У Канаді ж, навіть, якщо людина викликала «швидку допомогу» – чергу до лікаря можна чекати понад 10-13 годин та в результаті отримати щось типу «Ношпи», якщо звісно пацієнт не у критичному стані.
Щодо корупції – мені впродовж цього часу не доводилося зіткнутися і цим ганебним явищем. Там працює закон і всі намагаються його не порушувати. Наприклад, працюючи в лікарні, я не можу підти до одного з наших лікарів, якщо і дуже хвора. Маю спочатку пройти ті ж самі процедури реєстрації, як і всі пацієнти – по закону».
Ціни на продукти, одяг, житло, комуналку
«Продукти у цій країні не дешеві і самі
канадійці скаржаться на постійне здорожчання протягом останніх років. Але співвідношення мінімальної зарплати та вартості продуктів харчування набагато адекватніше ніж в Україні, на жаль.
Оренда квартир та будинків дорога. Ціна в Едмонтоні – близько 2 тисяч доларів на місяць. Звісно, є і дорожчі варіанти, особливо, якщо це оренда будинку.
Також орендувати житло можна за наявності певних документів – посвідчення особи, офіційне працевлаштування. Оренда квартир там суворо за контрактом, де чітко вказані усі умови.
Мінімальна заробітна плата становить 2000-2500 канадських доларів, з яких на харчування витрачається приблизно 1/3. Можна дозволити собі мʼясо, червону рибу і тому подібне, але звісно без кавʼярень та ресторанів.
У мережі читала, що для однієї особи середній мінімум витрат на продукти – 600-800 доларів. Не знаю, наскільки це правда, свій не рахувала. Але наприклад, олія коштує трохи більше 16 доларів, яйця – майже 6 доларів, хліб – 3,7 долара.
Медикаменти: до прикладу, препарати від головного болю коштують від 13 до 20 доларів, препарати від кашлю у формі порошку – 27-40 доларів за 6 шт, сиропи від кашлю – 50-57 доларів.
Одяг там – щось звичайне та буденне і люди особливо не переймаються, хто як одягнений. Ціни відносно не високі, а якщо купувати за знижками – можна на кілька доларів купити гарні речі.
Щодо комуналки – там платять лише за електроенергію. В середньому виходить 50-70 доларів на місяць, звісно, в залежності від кількості осіб та обсягу споживання. А от водопостачання в Канаді безкоштовне».
Клімат, менталітет
«У Канаді він у кожній провінції різний. Я проживаю в провінції Альберта, де майже відсутні осінь та весна, тобто по факту пів року зима, а пів року літо. У певний період температура може сягати +35-40 градусів, але зазвичай тримається +20-25.
А от зими там дуже холодні. Бували дні, коли просто неможливо вийти на вулицю, адже температура повітря була -50 градусів. У цей період особливо страждає обличчя.
Менталітет канадійців відрізняється від нашого – вони дуже емоційні та відкриті, дуже усміхнені, але разом з тим, кожен сам по собі. У них не є нормою дружнє спілкування на роботі, або ж пригощати один одного їжею чи приносити торт на день народження.
Канадійці обожнюють свою країну, тут на кожному будинку висять їх прапори. Вони неймовірно згуртовані під час якихось спортивних подій в масштабі країни, наприклад матчі по хокею – вони майже всі фанати, завжди підтримують своїх спортсменів.
Також вони дуже люблять нашу кухню.
Чесно кажучи, їхні страви мені не довподоби – забагато тяжкої, жирної їжі, мʼяса, бекону. Особливий шок – це холодні салати з макаронами.
Відношення до українців – підтримка
«До українців ставляться зазвичай добре, адже ми проявили себе, як працьовита нація, вміємо швидко вчитися. Звичайно є різні випадки. Особисто я вже відчула расизм та «хейт» на собі, але це дрібниці у порівнянні з загальним ставленням до нас.
Стосовно мітингів у підтримку України – я є офіційним фотографом української організації в місті Едмонтон і кожні два тижні ми проводимо мітинги підтримки, збираємо кошти на локальні потреби, організовуємо благодійні концерти та виставки.
Також я намалювала дві картини, які були представлені на аукціоні, завдяки чому було зібрано близько 50 000 грн на дрони для українських воїнів. В процесі третя картина та ще багато інших ідей.
Ми намагаємося постійно бути на зв’язку з військовими, моніторимо важливі та термінові потреби, фільтруємо інформацію, щоб кошти потрапили точно за призначенням. Для мене це і є сенс життя за кордоном. Я вважаю, що кожен свідомий українець, що опинився у чужій країні, зобовʼязаний допомагати по максимуму, фінансово, фізично чи творчо, але точно не стояти осторонь.
Вірю, що війна закінчиться і ми збиратимемо кошти вже не на дрони, а на відбудову нашої країни для майбутніх поколінь».
Справа для душі
«Почала співати в одному з найстаріших народних українських хорів у Канаді – хор «Дніпро», який знайшла, ще вдома і мріяла потратити саме до цього колективу. Хору нині понад 50 років.
Ми співаємо лише українські пісні, відтворюємо культуру та історію нашої країни, популяризуємо українську пісню серед нашої діаспори та інших народів. Також хор активно допомагає українським біженцям, робимо благодійні концерти, їздимо в інші міста та розповідаємо про нашу багату культуру та мистецтво.
Також є масштабний фестиваль – «Пи- санка фест». Там представлені вишиван- ки, українська творчість, вироби ручної роботи, танцювальні та пісенні номери, а ще українська кухня і головне – мова. Я приймала участь у цьому фестивалі вже двічі.
Не менш важливим є фестиваль UFEST, на який зʼїзжаються українці майже з усієї Канади та демонструють красу нашої культури. Я прийняла участь у ньому цьогоріч й співала пісню свого гурту «Теорія Інших» – «Ми Україна».
Закордон – це не казка
«Для тих хто хоче емігрувати, я порадила б все добре зважити, адже закордон – це не казка, ніхто там на нас не чекає і треба бути готовим працювати тяжко, без сну і відпочинку. Також бажано мати запас коштів, бо іноді пошуки роботи, навіть найгіршої, займають більше кількох місяців, а іноді й рік. Також треба мати гарний рівень іноземної мови. А от самотність не зникатиме, мабуть, роками. Треба бути готовим до того, що, все звичне життя, друзі, родина – далеко, і часом це нестерпно тяжко. Та не варто боятися змін, адже пройшовши нелегкий шлях, можна досягти будь- якої мети, адже українцям все до снаги».
Спілкувалася Анжела Замотаєва
Фото з особистого архіву Анни Завийбороди.
