Двічі пережила обстріли рф, останній — в «Охматдиті». Допоможіть врятувати 10-річну Дашу Насакіну
Даша Насакіна народилася у Кальміуському районі Маріуполя у тоді ще пологовому будинку №1. Разом з батьками та сестрами вона жила у Сартані — селищній громаді Маріупольського району.
Історію про Дашу, та її боротьбу з хворобою опублікували на сайті «Свої.Citi».
«Щаслива родина, дитячій сміх у домі, багато планів попереду. Та у 2014 році розпочалася російська агресія проти України. Колись мирний район став форпостом поблизу лінії розмежування», — згадує хрещена Даші Олена Баркова.
Олена каже, раніше звуки вибухів доносилися віддалено. Та у січні 2015 року російська армія обстріляла саму Сартану. Вибухова хвиля пошкодила будинок Насакіних.
Наслідки російського обстрілу Сартани взимку 2015 року
«На той час Даші не було й року. Від вибуху вона дуже злякалася. Та так, що заспокоїти її не могли: спочатку вона дуже плакала, а потім взагалі стала задихатися. Довелося навіть швидку викликати».
Тоді мама Даші, Валентина, аби врятувати дітей, вирішила виїжджати із Сартани. З родиною вони рушили на Полтавщину у село Красна Лука, де жила бабуся Валентини. Так родина стала переселенцями.
Та навіть попри труднощі повертатися у Сартану родина Насакіних категорично не хотіло — дуже боялися за дітей. Тому вирішити облаштовуватися на Полтавщині.
«До трьох років під наглядом лікарів Дашуня оговтувалася від пережитого. Вона боялася будь-якого гучного звуку, навіть коли кришкою накривали каструлю, могла почати плакати й задихатися».
Згодом придбали невеличкий будиночок, мріяли про ремонт. Діти потроху підростали, стали ходити спочатку у садочок, потім — у школу.
«Дорослі будували плани, діти раділи життю. Здавалося, що тепер все точно буде добре, та тут почалася велика війна».
Родина Насакіних залишалася у селі на Полтавщині. Олена з родиною — в Маріуполі.
«Ніхто не був готовий до таких страшних подій. Ми з родиною пережили блокаду, холод, голод, страх. Дивом змогли вибратися з облоги. Ще в дорозі я зателефонувала кумі. Валя почала кричати у трубку: «Їдьте до нас, ми чекаємо». Тоді вона не просто прихистила нас, а врятувала, допомогла оговтатися та відійти від пережитого».
Так вони всі разом опинилися на Полтавщині.
«Ми з дітьми облаштували будиночок і поступово налагоджували життя. Дашуня з моєю донькою Танюшкою — найкращі подруги. Тому дівчата часто були зі мною, допомагали на городі, ходили одна до одної в гості. Попри все, у них було щасливе дитинство, сповнене радості та любові».
Вирок — гостра мієлоїдна лейкемія
1 січня 2024 року біля будинку родини Насакіних українські оборонці збили безпілотник. І знову від звуку вибуху Валентина та Олена довго приводили маленьку Дашу до тями. Жінки розуміли, що в дитини є травма, але ніхто і подумати не міг, що вона потягне за собою страшні наслідки.
«Того ж місяця Даша почала жалітися на сильні втому та біль у колінах. На її тілі почали з’являтися синці. Спочатку ми списували це на наслідки грипу — тоді перехворіла вся родина. Але Даші ставало дедалі гірше: вона мало їла, багато спала, стала блідою та геть не активною».
Тому родина вирішила показати Дашу лікарям. 5 березня вони звернулися до лікарні у Гадячі. Там у дівчинки взяли кров на аналіз. Результати шокували всіх: гемоглобин — 46, лейкоцити — 0. Лікарі поставили попередній діагноз — лейкемія, й терміново направили Дашу у реанімацію до Полтави.
Олена згадує, лікарі у Полтаві, побачивши результати аналізів, були здивовані — як вона взагалі перенесла дорогу у інше місто. Вони не давали жодних прогнозів, проте сказали, що в родини є лічені хвилини, аби почати давати трансфузії. Простими словами — капати тромби та кров.
«У реанімації не лікують, а лише приводять до стабільного стану. Дві доби Даша провела під крапельницями, аби далі ми змогли транспортувати її до Києва».
7 березня карета швидкої привезла Дашу до «Охматдиту». Там лікарі дали 5 днів, аби родина вирішила — залишатися там чи їхати на лікування за кордон.
Даша залашилася лікуватися у «Охматдиті»Автор: особистий архів родини
«Ми стали подавати заявки до усіх фондів, про які знали, які знаходили. Відповіді ні від кого не було. Тому ми залишилися в Україні».
Під час додаткових обстежень Даші тричі ставили різні діагнозі. Врешті-решт лікарі винесли вирок — гостра мієлоїдна лейкемія. Це рідкісне захворювання, яке ще п’ять років тому в Україні не лікувалося. Та зараз є протокол лікування, й лікарі борються за життя пацієнтів.
«Ця хвороба не лікується однією хімією. Даша — алергік, і це дуже сповільнює наше лікування. Посеред хімії у нас бувають зупинки, ми постійно замінюємо та додаємо нові ліки. Через це час, який дається на один блок, перевищується».
Олена розповідає, до хвороби Даша опікувалися тваринами й мріяла стати ветеринаркою. Вона хотіла у своєму селі зробити контактний зоопарк, куди б приїздили діти. Але тепер через хворобу дівчинці навіть м’яку іграшку не можна принести у палату.
Даша обожнює тварин та хоче ними опікуватися Автор: особистий архів родини
«Навіть коли Дашуню везли до реанімації, вона плакала не стільки від страху та болю, скільки від переживань за козенятко, яке вона так любить. Вона не розуміє, чому їй не можна продовжувати опікуватися тваринками й далі, чому до неї не пускають сестричок. Дитину відірвали від її звичного життя».
Знову під російським ударом
Зараз Даша пройшла вже четвертий блок хімії. Наступної доби, після завершення терапії, вона була на інфузії — особливому методі лікування, який передбачає введення в кров різних розчинів. Робилося це, аби «вимити» хімію з організму.
І в цей день, 8 липня, коли Даша була під крапельницею, російська армія завдала удару по «Охматдиту». Ракета влучила у корпус, де лікувалася дівчина. Врятувало її те, що палата виходила на інший бік.
Наслідки атаки рф на “Охматдит” 8 липня 2024 рокуАвтор: НДСЛ “Охматдит”
«Гучний вибух, ліжко Даші підскочило, повилітало скло — воно було скрізь. Одразу все опинилося у диму. Я вибігла в коридор за медсестрою, аби вона відключила Дашу від крапельниці. Після цього нас всіх почали збирати у коридорі. Повсюду розносився дитячий плач».
Попри те, що для людей з таким діагнозом контакти з іншими смертельно небезпечні, бо загрожують зараженням, пацієнтів стали евакуйовувати в укриття. Але й там залишится надовго ніхто не зміг. У будівлі зайнялася пожежа, вентиляція не працювала. Дихати, згадує Олена, просто не було чим.
«Ми стали виходити на вулицю. А медики повернулися до відділення, аби винести необхідні медикаменти, дезінфектори. Потім вони просто неба стали допомагати нашим дітям».
Діти, які лікуються у “Охматдиті”Автор: НДСЛ “Охматдит”
Після цього Дашу та Олену евакуювали до обласної лікарні. Там їм виділили спеціалізовану палату.
«Дашуня й досі у шоці, не може оговтатися. Внаслідок стресу у неї різко погіршилися аналізи, впали показники. Але ми не здаємося й продовжуємо боротися. Тим паче, що, попри все, лікарі дають непогані пронози».
Нещодавно Даша з хрещеною знову повернулися до «Охматдиту».
Щодня на медикаменти, засоби гігієни та необхідні речі родина витрачає від 10 до 40 тисяч гривень.
«Раніше я вважала, що у життя не має ціни. Тепер я точно знаю, що вона є. Ціна Дашиного життя — 300 тисяч гривень. Це непідйомна сума для нашої родини. Ми не можемо продати квартири, машину — все залишилося в Маріуполі. І це справжня безвихідь. Тому ми звертаємося до всіх небайдужих по допомогу й віримо, що разом нам вдасться врятувати нашу Дашуню. Дитина дуже хоче жити».
Якщо у вас є можливість, допоможіть Даші побороти страшну хворобу.
Реквізити для допомоги:
- ПриватБанк: 5168 7422 4301 4382;
- Моно банк: 4441 1111 0057 1557;
- PayPal: barkovaelena25@gmail.com
