Переселенка з Донеччини повернула український Нью-Йорк та віру жінок у власні сили
Тетяна Красько раніше жила у Новгородському, що на Донеччині, та завдяки зусиллям жінки та інших активістів селищу повернули історичну назву, яку заборонила радянська влада:
«Уявіть моє здивування: в Польщі сідаю в таксі, а водій питає, звідки я. Кажу: “Нью-Йорк”. А він знає, що є таке українське селище на Донеччині!».
Ще один її проєкт — ГО «Студія громадських жіночих ініціатив». Нині Тетяна живе у Миргородській громаді, підтримує жінок-переселенок та доводить, що вони активні, здатні очолювати адміністрації і вести великий бізнес.
У селищі не було жодної громадської організації
Тетяна Красько раніше була секретаркою селищної ради в Нью-Йорку на Донеччині. У її обов’язки входили зв’язки з громадськістю, з депутатами, підготовка до сесій тощо. Тетяна розповідає, що люди в громаді були доволі активними, завжди подавали ідеї:
«Особливо багато позитивних змін ми відчули після Революції Гідності. Селищна рада була зразком демократичного управління, всі заходи завжди були відкриті: сесії, засідання виконкому».
Хотілося розвитку, тож ще під час роботи Тетяна створила разом з колегами громадську організацію «Студія громадських жіночих ініціатив»:
«У селищі до 2019 року не було жодної громадської організації, тож ми почали вивчати це питання. У нашій громаді більшість населення — жінки, і доволі активні. Тож вирішили створити саме жіночу організацію».
Тетяна Красько на форумі Рад ВПО. Фото надала героїня
У 2021 році в процесі децентралізації громаду приєднали до Торецька, тож Тетяна та її колеги залишилися без роботи. Але продовжили працювати в ГО, присвячуючи цьому весь час. Жінка була відкритою та багато працювала на благо громади, тому після її звільнення довіра до неї збереглася.
Нью-Йорк на лінії зіткнення
До 2021 Нью-Йорк року був Новгородським. Хоч свою назву поселення отримало ще в 1860 році, радянська влада згодом його перейменувала. Місцеві створили музей і збирали речі — старі фото й документи. Грошей на це не було, тож усе робили своїми силами. Згодом музей переріс в історико-культурний центр «Український Нью-Йорк».
Перейменування селища йшло складно: то звернення було неправильно складене, то частина людей була проти. Та все ж історичну назву повернули.
Нью-Йорк — прифронтове селище, тож його жителі ще у 2014 році відчули, що таке війна. Та за кілька років вибухи стихли.
«Останні роки в нас уже не було обстрілів. Дуже дивно було влітку 2021 року: несподівано серед білого дня в центрі селища скинули бомбу. Не вірилося, що таке може бути», — пригадує Тетяна.
У повномасштабне вторгнення Тетяна теж не вірила, але думала, що загострення буде, і воно може початися саме з них. 11 лютого в Нью-Йорку приймали велику делегацію представників ООН та інших посадовців — і це заспокоїло, каже Тетяна. Але 24 лютого все змінилося:
«Я прокинулась о 5 ранку. На вулиці вже лунали вибухи. Ми [з сім’єю] заправили машину, зібрали речі й чекали, що буде далі. Ще місяць ми залишалися в селищі».
Коїлося страшне: в перші дні війни розстріляли автобус, в якому з Харкова поверталися студенти з селища — усі загинули. ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» почала допомагати людям, які лишилися в Нью-Йорку:
«Ми почали робити те, що фактично робили ще в селищній раді: скликали людей, облаштовували підвали та розказували, що варто закупити».
Уже під кінець березня 2022 року люди масово покидали Нью-Йорк. Поїхала й Тетяна. У 2014 році вона не виїжджала — каже, не могла собі дозволити цього, бо вона ж на посаді та має відповідальність перед людьми. Але під час повномасштабного вторгнення таки виїхала з сім’єю до Миргорода, бо має там родичів. Так почалася нова сторінка в житті ГО.
Читайте також: Робота не для звіту, а для людей: як переселенка в Дніпрі розвиває центр для 7000 жителів Донеччини
«За оцим “ВПО” не видно людей. Нашою метою було показати їх»
Квітень 2022 року для Тетяни був дуже складним:
«У мене таке враження, що я і з будинку не виходила, і з ліжка не піднімалася. Але розуміла, що треба щось робити. Але це нова громада, нові люди — ми нікого не знаємо».
До Миргорода також переїхала ще одна колега Тетяни з ГО. Обидві жінки стали переселенками, тож почали шукати інших таких жінок. У сусідньому селі Хомутець був гуртожиток, де розмістили близько 100 людей, що евакуювалися через війну. Тетяна познайомилася з ними й почала привозити їм гуманітарну допомогу. А в червні на прогулянці випадково зустріла переселенок з Нью-Йорку, і ті приєдналися до ГО. Так сформувалася нова команда.
Перший проєкт «Студії громадських жіночих ініціатив» був про переселенців як ресурс для розвитку громади: зробили спільні заходи для місцевих та тих, хто переїхав сюди, розробляли дорожню карту розвитку села, використовуючи досвід, який мали переселенці.
«Бо в гуртожиток приїхали переважно люди з міст, а місцеві приглядалися до них і майже нічого не знали. За оцим “ВПО” не видно ж людей, тож нашою метою було показати їх», — розповідає Тетяна.
Бізнеси переселенок і безпековий простір
Усі проєкти були націлені насамперед на жінок, адже саме вони найчастіше ставали переселенками.
«Ми більше працюємо над активністю жінок: щоб вони впливали на ухвалення рішень, щоб мали активну громадянську позицію. Коли ми говоримо про захист прав жінок, то це непряма юридична допомога», — каже Тетяна Красько.
Наприклад, у Миргороді був проєкт про економічну спроможність жінок — це теж захист прав, адже добре, коли жінка вміє сама себе забезпечувати.
«У результаті цього проєкту 10 жінок зареєстрували ФОП. Брали участь 22 жінки, а 10 з них ми підтримали закупівлею обладнання. Це абсолютно різні види бізнесу: студія фітнесу, арт-студія, вареники ручної роботи, вирощування рослин у теплицях чи справа з копченням м’яса», — ділиться Тетяна.
Усі ці жінки — переселенки з Бахмута, Маріуполя, Нью-Йорка, Торецька, Дружківки, що пройшли 7-місячне навчання та сформували бізнес-план.
«Зараз є багато організацій, які допомагають ВПО. То чому довіряють нам? Бо “свій до свого” — ось яке гасло. Бо переселенці довіряють тим, хто пройшов такі ж події», — впевнена жінка.
Підготовка до відкриття простору для жінок у Миргородській громаді: арттерапевтичний захід «Ізонитка». Фото надала героїня
У громаді зараз проживає близько 7 тисяч внутрішньо переміщених людей, каже Миргородський міський голова Сергій Соломаха. Тут дбають, аби переселенці мали доступ до різних послуг і влилися у життя громади. Зокрема, за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» вдалося облаштовувати «Пункти незламності» з генераторами, старлінками та іншою технікою, а встановити комп’ютерне та кухонну техніку для реєстрації та розміщення переселенців. Нині громада продовжує працювати над розширенням доступу ВПО до послуг. У цьому допомагає і Тетяна Красько.
«Пані Тетяну ми знаємо, як ініціативну людину, яка вже впровадила кілька проєктів, тому на рівні громади ми вирішили її підтримувати», — каже міський голова.
Тож ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» надали приміщення на пільгових умовах — там відкривають безпековий простір для жінок за грантової підтримки ПРООН.
«Дуже важливо, щоб жінки мали своє місце, куди вони будуть приходити. Ми — переселенці, ми не можемо до себе в гості запросити. Тож хочемо створити таке місце спокою, де жінки могли б розслабитись, відпочити, обговорити щось», — ділиться Тетяна.
Жінки мають силу і вплив
Тетяна знайома з багатьма жіночими організаціями та часто бувала на різних форумах. Каже, щойно потрапила в це коло, як її вразила активність:
«Спочатку дивно було, бо одні жінки навколо. А потім приходить розуміння: ми — потужні, сильні і в ухваленні рішень, і в питаннях виживання. Це мотивує».
Команда ГО «Студія громадських жіночих ініціатив». Фото надала героїня
Тетяна вважає, що війна загострила тему гендерно зумовленого насильства, і жінки потребують підтримки. У них є проблеми, на які зазвичай не зважають.
Наприклад, у жінки з села чоловіка мобілізували до війська, і тепер нікому косити траву, а сільськогосподарською технікою вона не вміє користуватися. Тож на часі навчати жінок водити авто чи розвивати інші навички, які вважаються більш «чоловічими». Та проблема і в сприйнятті, тож треба долати стереотипи й поступово показувати, що жінки можуть бути активними, багато чого вирішувати, зокрема, на найвищому рівні — очолювати адміністрації та вести великий бізнес.
Авторка: Олеся Богдан
