Власноруч робить натуральну олію та хлібці. Історія матері чотирьох дітей з Полтавщини, що започаткувала екобізнес
«Чи є вас щось, заради чого хочеться вставати рано-вранці чи зовсім не лягати спати? Щось, що надихає зсередини? Для мене це мої діти та власне виробництво натуральних продуктів», — каже підприємиця з Полтавщини Світлана Киричко.
Жінка ще 10 років тому почала з виготовлення лляних хлібців та олійки. Зараз після багаторічної паузи вона знову закотила рукава, розпочавши бізнес у розпал війни. Про підприємицю, що поєднує материнство та справу життя, читайте в новому матеріалі ШоТам.
У традиціях криється не лише історія, а й секрети здоровʼя
Я сама родом з Полтавської області, та більше ніж 15 років прожила в місті. Скільки себе памʼятаю, теми екології, здорового способу життя та харчування завжди були в моєму житті, а коли зʼявилися діти, то все стала відчувати ще гостріше.
Десять років тому я разом з чоловіком почала виготовляти хлібці з лляного борошна без високої термічної обробки. По суті це відтиснуте насіння, перемелене в блендері, але не просмажене, а сире, тобто зі збереженими поживними речовинами. Крім того, ми додаємо до хлібців пророщені льон та гречку, а далі висушуємо при низькій температурі — до 45 градусів. Так у продукті зберігається максимальна кількість корисних елементів.
Що більше я дізнавалася про здорове харчування й українські традиції, то більше експериментувала в домашніх умовах. Так невдовзі спробувала ще виготовляти олійку на холодному віджимі, тобто без нагрівання, аби зберегти всі принади цього продукту для організму. Так робили наші предки з давніх-давен, і на це були свої причини.
Олію віджимали деревʼяним пресом у дубових бочках. І це важливо, бо якщо використовувати металеве обладнання, то відбувається окиснення, змінюються смак і якість. Також важливою є температура — при нагріванні олію виготовляти простіше і її виходить більше, однак це також окислює речовину, а при неправильній технології навіть додається гіркота.
На таких окислених оліях, які в народі називали «олифою», готували фарби для вуличних робіт. Такі речовини матимуть щільну захисну плівку та довший термін зберігання, однак користі для організму з цього мало.
Вимушена була зробити паузу через материнство, а потім через війну
Найбільшим викликом на початку було заохотити людей купувати здорові продукти як наша олія та хлібці. Я постійно їздила на ринки, розповідала, показувала, друкувала книжечки про льон, коноплі й амарант. Пробували робити ще козинаки — пророщений льон із сухофруктами.
Однак у 2012-2013 роках менше звертали увагу. Багато хто не розумів, навіщо потрібні такі «правильні» продукти, коли можна купити дешевші, хоч і бозна з чого зроблені. Лише років за 4-5 люди почали цікавитися темою та самостійно нас шукати.
Так працювала кілька років, але коли народився четвертий синочок, то вимушена була зробити паузу. Тоді ж наша сімʼя переїхала в село, а там були вже інші справи. Так сталося, що протягом шести чи навіть семи років я не виготовляла нічого взагалі, а сушарка слугувала в побуті, хіба що я робила хлібці для сімʼї, знайомих і час від часу на малі замовлення.
Лише коли найменшому виповнилося 7 років, я відчула, що мої руки знову вільні до роботи. Та й діти вже дорослі — старшій донечці вже 23 — всі потрошку допомагають. Спочатку їм ця справа була незрозумілою, та з часом вони заглиблювалися в тему, і вона ставала для них цікавішою. Тоді я почала відновлювати знання з виробництва й цікавитись новинами у сфері натуральної переробки.
Але на перешкоді стала війна. Ще до повномасштабного вторгнення ми опинились у селі, де я планувала бізнес: уже знаходила потрібних людей, дізнавалася необхідну інформацію для розвитку. Розуміла, що я саме на тому шляху, куди хочу рухатися.
З великою війною життя ніби зупинилось на три місяці, а може й більше. Лише коли я змогла опанувати свій внутрішній страх, коли усвідомила, що виїжджати я точно не хочу, що хочу жити й працювати тут, розвивати дітей та справу на своїй землі, тільки тоді змогла поступово повернутися до роботи.
Друзі постійно питали: «Коли вже запустишся?»
Нині планів більше, ніж ми можемо подужати. Тим паче, що багато ідей було випробувано на власному досвіді протягом років паузи в бізнесі. Щось готували для себе, вдосконалювали рецепти — тепер їх можна брати в роботу. Та наважитися розпочати знову свою справу мені допомогла підтримка дітей і друзів — останні постійно питали, коли можна буде придбати олійку.
Аби повноцінно запуститись, я мала й оновити знання, і закупити нове обладнання. У нагоді стала програма для підприємців-початківців від Естонської ради в справах біженців в Україні.
Я завершила їхній курс навчання для стартапів. Нам викладали фінанси та бухоблік, надавали юридичні консультації, розповідали про маркетинг і продажі — пройшлися по всіх напрямах, що стосуються бізнесу новачків. Це допомогло не боятись, адже було з ким порадитися та в кого спитати. Там я проконсультувалася щодо технологій і навіть екологічності пакування.
Після цього, у квітні 2023 року, я отримала грант від Естонської ради на 100 тисяч гривень. На ці кошти для нас закупили різне необхідне обладнання: гідравлічний прес, сушарку, блендер, виробничий стіл, бак для води та вакуумні пакети для зберігання сухих сумішей. Уже в середині осені ми отримали наше обладнання для роботи.
Я одразу відновила виробництво. Поки асортимент невеликий: олійка, хлібці, на підході гранола. Ще я тестую рецепти сухих супів, аби наступного року вже повноцінно займатися грядками та запустити ще й таке виробництво.
Продажі ми відновили завдяки співпраці з полтавським магазином Живо Життя. Олійку, наприклад, продаємо від 390 гривень за 500 мл. Водночас я збираю матеріали, щоб запустити власні сторінки в інстаграмі та фейсбуці, а також зайнялася брендингом: зробила етикетки та логотип «Ековсесвіт» як відображення всіх направлень, що хочеться вмістити в проєкт.
Усе має бути якісним, безпечним та екологічним
Сировину я замовляю оптом, але це не так просто, як може здаватися. Наприклад, я не можу придбати тонну борошна — мені нема де його зберігати, бо в приміщенні ще триває ремонт, а за менші партії вища ціна. Крім того, щоб знайти найкращу вартість, треба зважати на якість.
Одного разу мені навіть довелося повернути товар, бо віддавав гіркотою. Чому так — не знаю: може, десь на морозі постояв, а може, він торішній — у будь-якому випадку, з такою сировиною добру олійку я не зроблю. Тож довелося шукати далі — в Одесі, в Запоріжжі.
Ще одним важливим для мене аспектом є екологічне паковання. Від самого початку робити я відмовилася від одноразових посудин, натомість розливала олійку в скло. Тобто людина купувала товар, а баночки приносила на обмін. Я щойно уявляю величезне сміттєзвалище, то аж сльози навертаються!
Коли ми купили будинок, я складала сміття в одну купу й сама перебирала. У якийсь день проводили акцію «Чисте село».
Сусід запропонував здати й моє сміття. Каже: «ОТГ дає трактор, а ми все сміття із села збираємо та вивозимо». «А куди?» — питаю. «Ну як? У ліс! А там загребуть». Я сіла й заплакала. Так і не віддала — не хочу, щоб моє сміття ще ліс псувало.
Ця робота — наче ще одна моя дитина
Якщо я відволічусь і приділю менше часу, то проєкт занепадатиме. Хоч наразі ця робота не дозволяє повністю забезпечувати фінансові потреби сімʼї, але я розумію, що це лише початок. До того ж, діти вже підросли й стали моєю підтримкою та допомогою в бізнесі.
Ми маємо план і готуємось до сезону. Вже отримали одну сушарку, та цього може бути замало, адже за короткий період потрібно буде насушити багато різного: помідорів, перцю, інших овочів.
Тож зараз все в роботі, все кипить. Я вірю, що якщо щодня робити щось для своєї мрії, тоді вам відкриються нові можливості.
Авторка: Марина Мрук
