Центром партизанського руху на Полтавщині мав стати колишній Гадяцький район

Починаючи з 2001 року 22 вересня в Україні відзначається Національний
день партизанської слави.

Метою цього свята є вшанування пам’яті партизанів та підпільників, а також нагадування новітньому поколінню про їхній подвиг, який допоміг наблизити довгоочікувану перемогу в Другій Світовій війні. Як данина всенародної поваги ветеранам антифашистського Опору, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо
народними месниками, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами у глибокому тилу, не шкодуючи свого життя.
Перші партизанські загони були створені вже восени 1941 року. Але розрізненість дій загонів призводила до розкриття сховищ, страт та жорстоких катувань з боку загарбників. Тільки з кінця 1942 року партизанський рух набув сили, а до закінчення окупації вже налічував близько 500 тисяч.
Бойові дії партизанських загонів у тилу ворога почалися відразу ж після вступу загарбників на українську територію: злітали в повітря мости, йшли під укіс
ешелони – земля горіла під ногами фашистів.

Перші партизанські загони на Полтавщині почали формуватися ще у серпні 1941 року на базі винищувальних загонів, створених у районних центрах області.
Полтавський історик-краєзнавець В.Я. Ревегук у своїх дослідженнях про Полтавщину в роки Другої світової війни 1939-1945 рр. підкреслює, що центром
партизанського руху на Полтавщині мав стати Гадяцький район, тепер колишній. Тут було створено 7 партизанських загонів загальною чисельністю близько 150 чоловік.
Найбільш вдало розпочав боротьбу з окупантами партизанський загін із села Сари (командир А.В. Граніт). Були заготовлені запаси зброї і продуктів, викопана землянка, підземний бункер з опаленням на 35 чоловік, а також встановили зв’язок з іншими партизанськими загонами, які базувалися в лютенських лісах. Партизани влаштовували засідки, нищили ворожу техніку та живу силу. Партизанський загін у Римарівці очолив начальник Гадяцького районного
паспортного столу Коноплянко, був зраждений поліцаями і розстріляний. По причині неорганізованості розпалися і Великобудищанський (командир С.О.
Магда), і Книшівський (командир Ф.К. Ніжинець) партизанські загони. Повністю було знищено Лисівський загін. Рештки Соснівського (командир В.О. Левченко) та Вельбівського (командир Ю.К. Орел)
загонів були розгромлені на хуторі Веселому в січні1942 року. Плішивецький загін (командир С.І. Мартиненко) також майже весь загинув у кінці 1941 року.
Пам’ятаймо про їхній подвиг.

Як діє партизанський рух на окупованих територіях сьогодні
Партизани Мелітополя вбили понад 100 російських військових, знищили бронепотяг, підривають залізничні колії та радіолокаційні станції, обстрілюють
командні пункти, підривають будинки колаборантів.
Мелітополь – неофіційна столиця українського опору на окупованих територіях. З середини березня 2022
року воєнні карти, створені американським Інститутом вивчення війни, показують, що це територія, на якій діють партизани. Але це далеко не єдине місце, де були такі операції. У Херсоні авіабазу партизани під-
ривали майже два десятки разів. А з окупованих районів Донецька та Луганська надходять повідомлення про вибухи на складах зброї.
Партизанський рух на окупованих територіях України координує підрозділ збройних сил, який називається Силами спеціальних операцій (ССО). Його було
сформовано у 2015 році після невдалих спроб партизанської діяльності на ранніх етапах війни на Донбасі.
Зараз у лавах партизан понад 10 тисяч українців і діють вони від Донбасу до Криму і віддають свої життя заради миру на нашій землі.

“БМ”