Покликання «ДОБРОВОЛЕЦЬ» – без наказів захищати Батьківщину

День українського добровольця відзначаємо щороку, 14 березня. Це державне свято започаткували, щоб нагадати українцям про те, що, об’єднаний спільною справою народ, не можна ані подолати, ані сплюндрувати, ані знищити. І хоч це свято є відносно новим для національного календаря України, проте явище, якому воно присвячено, споконвіку супроводжує український народ. Яскрава національна риса, благословення і традиція українців — бути небайдужими до свого сьогодення та майбуття, до долі своїх дітей, честі і пам’яті своїх славних батьків.

Одним із перших прикладів добровольства можна назвати Запорозьку Січ – воєнізовану структуру з добровольчих батальйонів, які століттями боронили Україну. Інший яскравий приклад, але вже з нової історії України – легіон Українських Січових Стрільців, що теж формувався виключно на добровольчих засадах. Події Першої світової війни, протистояння Австро-Угорщини Росії українці вирішили використати задля втілення заповітної мрії про незалежність України.
До лав УСС записалося майже 20 тисяч добровольців, але згодом австрійська влада дозволила лише 2500 воякам прийняти присягу й утворити легіон УСС. Варто зауважити, що тоді, в 1914 році, так само як і в 2014, українські добровольці нічого не мали: вони були найгірше озброєні, взуті й одягнені. Але, попри це, зажили слави як найвідважніші вояки.
«З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї Австро-Угорської армії», – йшлося в німецькому повідомленні з фронту до командування Південної Армії. Півтора роки знадобилося стрільцям та австрійському командуванню, щоб офіційно оформити українських добровольців як окрему бойову одиницю – полк УСС.
Саме тоді на західноукраїнських землях розпочався і потужний волонтерський рух – по суті, місцеве населення одягало й годувало українських добровольців, надсилало на фронт так звані «любистки» – спеціальні посилки-пакунки.
Потім була Друга світова – і знову добровольці першими стали на захист вітчизни. Потім Революція Гідності та початок воєнних дій на сході нашої держави, коли тисячі звичайних українських громадян, кинувши власні справи – навчання, роботу, бізнес, родини – початку пішли на майдани країни, висловлюючи протест проти антидержавної політики тодішнього вищого керівництва країни, а потім зі зброєю в руках першими протистояли озброєній до зубів російській армії.

Одна з головних причин формування окремих незалежних батальйонів учасниками Майдану, котрі вирішили боронити державність на фронті, – бажання захищати Україну, залишаючись разом із побратимами, з людьми, що стояли пліч-о-пліч на барикадах або були товаришами з патріотичних рухів.
Одним із перших був батальйон ім..Кульчицького, бійці якого просто з Майдану відправились до навчального центру. Спочатку він називався першим резервним батальйоном Нацгвардії. Згодом був сформований і другий батальйон. Свою назву цей добровольчий підрозділ отримав від полеглого генерал-майора Сергія Кульчицького, який загинув 29 травня 2014 року у збитому російськими найманцями Мі-8 неподалік гори Карачун біля Слов’янська.
Згодом, на Дніпропетровщині з’явилися добровольчі батальйони «Дніпро-1», «Дніпро-2» і «Кривбас» та формувались «Донбас» і «Правий сектор». На Луганщині було створено батальйон «Айдар». В той же період у Бердянську, з так званих «чорних чоловічків», яким вдалось втримати український Харків, був сформований батальйон «Азов».
Одним із найчисельніших на той час був батальйон «Донбас». Завдяки цьому «донбасівці» могли виконувати кілька завдань одночасно. У Харкові, де ситуація все ще була, м’яко кажучи, напруженою, створили «Харків-1», «Слобожанщину» та «Східний Корпус». У Києві були сформовані «Золоті ворота», «Київ-1» та «Київ-2», які згодом об’єднали та реформували у полк «Київ». Майже в кожному обласному місті були сформовані добровольчі батальйони як ЗСУ, так і НГУ.
Внесок добровольчих формувань у захист незалежності України під час збройної агресії рф на сході нашої держави у 2014 році важко переоцінити. Тоді, добровольчі батальйони дали змогу провести мобілізацію, відтак по суті врятували Українську державність від загибелі.
Загалом у боях 2014–2015 років російсько-української війни на сході України брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом перетворилася на військові частини силових структур.

Події на Сході України – це не просто боротьба між українцями та росіянами. Це протистояння радянському зомбуванню та тому минулому, в якому досить тривалий час ніби у вакуумі тримали українців. На початку війни держава не мала іншого інструментарію, окрім як спиратися на сили активного прошарку українського народу. Не маючи жодних механізмів протидії «російській весні», зародився добровольчий рух, бійці якого мали усвідомлення ситуації, що склалася, та бойовий дух. Добровольці знали, що будь-якої миті можуть загинути. Проте розуміння того, що саме вони беруть на себе відповідальність за майбутнє України, не залишало місця будь-яким сумнівам.
Озброєння добровольців було не найкращим, проте навіть з тією зброєю вони виконували поставлені завдання, робили все, що можливо в умовах мінімального забезпечення. Саме відсутність бронетехніки чи важкого озброєння часто не давала розвинути наступ чи звільнити черговий окупований населений пункт. Але добровольці не покладали рук і самовіддано робили все, що було в їхніх силах. Саме той дух самовіддачі та вмотивованість добровольців стали надалі прикладом для інших.
Наші добробати стали учасниками запеклих боїв та неймовірної кількості операцій. За їх участю звільняли Маріуполь, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Мар’їнку, Красногорівку, Краматорськ та інші населені пункти Донеччини і Луганщини.
Проте були у добробатів не лише успішні операції. Найбільші втрати, яких зазнали наші добровольчі підрозділи, були під Іловайськом. За даними розслідування прокуратури, 29 серпня 2014 року за безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу Збройних сил рф російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських бійців під Іловайськом. Під час тієї трагедії, за офіційними даними, загинуло 366 українців, 429 воїнів зазнали поранень, 300 потрапили в полон. Значну частину українських сил тоді складали саме добровольчі підрозділи. Проте все-таки перемог у добробатів набагато більше, ніж невдач.

Новий етап розвитку добровольчого руху
16 липня 2021 року ухвалили Закон України «Про основи національного спротиву». Відповідно до цього закону добровольче формування територіальної громади – це воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади.
Після того, як Кабінет Міністрів України затвердив Положення про добровольчі формування територіальних громад, в Україні почали створюватися перші добровольчі об’єднання для територіальної оборони. Розгорнулася ціла мережа таких формувань. Їхня діяльність здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.

У 2022 році, коли росія розпочала повномасштабну війну на території України, з перших годин вторгнення, сотні тисяч українців знову добровільно стали на захист Батьківщини, вступаючи до лав Збройних Сил України та територіальної оборони. Десятки тисяч для цього повернулися з-за кордону. Вкотре в історії України, відповіддю на вторгнення став, зокрема, масштабний добровольчий рух.
Окрім того, вражені народним спротивом іноземці також приєдналися до українських добровольців, щоб спільно боротися за мир і демократію у Європі та всьому світі. Боротьба проти путіна та його божевільної політики об’єднала представників різних національностей. Адже частина цих людей вже мала досвід війни з росією. Кожен із них має свою мотивацію, але всі вони стали на захист України. Цих людей аж ніяк не назвеш «найманцями», адже вони воюють не задля наживи, а для того, щоб зупинити російську агресію на всю західну цивілізацію. Це наші бойові побратими, які цілком свідомо прийняли рішення стояти до перемоги України пліч-о-пліч з українцями.
В Україну продовжують прибувати добровольці з різних країн світу, щоб стати на захист територіальної цілісності нашої країни. Зголосилися допомогти колишні військовослужбовці з Польщі, Швеції, Данії, Німеччини, Фінляндії, Великої Британії, США, Латвії, Литви, Японії, Нідерландів, Сирії, Лаоса, Індонезії і багатьох інших країн.

Навесні 2022 року, на Гадяччині, громада зупинила наступ великого підрозділу росіян і зірвали стратегічні плани ординців. Одну з головних ролей у цій визначній перемозі зіграли прості люди – мисливці, лісівники, спортсмени-стрільці, створили рух опору з першого дня вторгнення. Спочатку вони мали на озброєнні лише власні карабіни, гладкоствольні рушниці та «травмати». Згодом отримали військову зброю. Але навіть автомат – це не зброя проти броньованої техніки ворога. Натомість, їхньою головною «зброєю» було відмінне знання місцевості.
На територію громади тоді зайшло до 155 одиниць техніки Кантемирівської дивізії. Основна маса окупантів облаштувала собі позиції в лісі біля Веприка. Знамените «сафарі» почали саме мешканці Гадяччини – населення швидко об’єдналося, не очікуючи на розпорядження влади, стало до оборони свого краю. Згуртованість виявилася шаленою – перегородили мости, перетягнули шляхи дротом, зробили скрізь імпровізовані пастки та «розтяжки», накидали завали, перекривали дороги, готували пляшки з «Бандерівським смузі», облаштовували вогневі позиції, місця для засідок.
Народ робив усе, щоб не пропустити ворогів далі. Люди рахували танки, бойові машини, артилерійські установки й передавали їхні координати в штаб, перевіряли ситуацію після відпрацювання військовиками, самі нищили техніку. Дії наших добровольців були настільки злагодженими, що, за чутками, ворожа розвідка сприймала їх за підготовлених бійців ЗСУ та спецназ.
Загалом за час «Гадяцького сафарі» ліквідували близько 20 одиниць техніки окупантів, забрали 16 одиниць уцілілої. Та, яку захопили, згодом передали на фронт Збройним сили України.
Більшість тих, хто брав участь у цих подіях, досі продовжують захищати Україну, кожен на своєму фронті – хтось воює на «нулі», хтось тримає тил та займається волонтерством.

З часом, рівень вмотивованості українців продовжує зростати. Тож, коли у лютому 2023 року, розпочався набір добровольців до штурмових бригад для посилення української сили оборони саме у наступальних діях зі звільнення усіх окупованих територій, знову зареєстрували неймовірну кількість заявок.
Тільки за перший день, у ЦНАПи звернулися 3086 громадян. За місяць від старту кампанії
24 тисячі 235 українців подали заявки на вступ до штурмових бригад – до шести бригад Національної гвардії України 11 868 осіб, до бригади Національної поліції України 8 345, і до бригади Державної прикордонної служби України 4 022 особи.

Підсумовуючи, варто зазначити, що саме наша здатність миттєво об’єднуватись у час випробувань, знаходити спільну мову й боротися разом створює наш характер, український характер. Ми можемо не помічати одне одного у звичайному житті. Але коли бачимо загрозу нашому життю, нашому духу, коли бачимо загрозу Україні, нашій державі, ми не вагаємося жодної хвилини.
Ми робимо все, щоб захистити своє. Українців не треба переконувати, щоб ставали добровольцями. Українців не треба стимулювати, щоб почали допомагати одне одному. Потужна підтримка Збройних сил усім народом України, щирий волонтерський рух, масовий вступ до тероборони, солідарність усіх наших людей – це передумови перемоги. Передумови звільнення всієї нашої країни.
Сьогодні, увесь народ України є добровольцями. Україна для нас – не просто територія. Україна для нас – це мільйони щасливих миттєвостей, рідних символів, памʼятних місць. Ми відчуваємо цю землю. Україна для нас – це наше життя, і тому мільйони людей добровільно стали на захист нашої держави. Дякуємо кожному з мільйонів, які разом працюють на перемогу!
«БМ»