“Вони найкращі, непереможні, рідні, наші…” – гадяцькі волонтери розповідають про чергову поїздку

Понад тисячу кілометрів, 20 годин у дорозі. Навігатор вів нас у Дніпропетровсько-Запорізькому напрямку. Транзитом минали села, селища, міста і містечка. Тут війна не так «походила», як на Харківщині,
Донеччині чи Херсонщині…

Про військовий стан говорить кількість зустрічних й попутних автівок з білим хрестом та кількість людей у військовому. Серед замальованих вказівників, вздовж дороги, звертаємо увагу на табличку «Лебедине плесо». Їдемо через міст, за вікном – красивезне водоймище, а на ньому й справді помічаємо лебедів… Колись, до війни, ми їхали цим шляхом у Кирилівку… до моря… У сьогоденні ми поспішали до наших захисників. Ми везли черговий вантаж туди, де воюють наші гадяцькі козаки, соколи Полтавщини. Вони військові батальйонів 116-ї окремої бригади ТрО. Донедавна воювали поблизу Бахмута та Соледара.
Хлопці зустрічають нас радісно. Обійми, посмішки, рукостискання, жарти. Вони змінили мирні професії на військовий гарт. Без зволікань і роздумів, стали на
захист Батьківщини.

Серед них і ті, хто воює за незалежність з 2014-го. Ми їдемо до них, подякувати, поспілкуватися, передати привіти. Це той зв’язок між фронтом і тилом, який потрібно підтримувати! Це те, що нас мотивує не зупинятися і знову готуватися до наступної поїздки. Такі зустрічі додають військовим неабиякої емоційної підтримки і багато значать для них. Хлопцям, не так важливо, що їм привезли, як саме живе спілкування. Наші соколи тримаються по-бойовому. І заряджають таким позитивом! Спілкування переплітається словами вдячності військових за приїзд, за гостинці, а ми дякуємо їм за спокій, за хоробрість, за позитив!

«Ця коробка для мене?!, – здивовано вигукує військовий Андрій з позивним «Липа». – А хто ж мені її передав?».

Андрій «Липа» розглядає картонну упаковку, на якій написано його прізвище, ім’я й по батькові. Він ще кілька разів нас перепитує, чи це точно для нього і знову уважно дивиться на коробку. Ми кажемо, що це для нього зібрали його земляки з Біленченківки. Він намагається стримувати емоції, але очі виказують таке задоволення і радість.
Бачити посмішки, спостерігати, як вони розглядають привезене, як розпитують про наше тилове життя – це найсильніший мотиватор не збавляти темп, наближаючи перемогу. Вони там ризикують життя-
ми кожного дня заради наших спокійних, «теплих» і «ситних» днів і ночей. І ми повинні підтримувати їх, бути надійним тилом, «прикривати спину» – тоді це
буде чесно.
Ми перевантажуємо до їхньої автівки привезене (військові розкладачки, міні газова плитка, газові балончики, чоловічі шкарпетки, рукавички тактичні,
протигрибковий крем, сухі сніданки, каву в стіках, енергобатончики, печиво, сало свіже, сало мелене з часником, домашня ковбаска, буженина, медикаменти). Фото для «звіту». Тиснемо руки, обіймаємось і

«До зустрічі!». Вони найкращі, непереможні, рідні, наші… Від щирого серця дякуємо нашим захисникам, доземно, з повагою і гордістю! Рідні наші, дорогі, поверніться живими й здоровими!

Щиро, доземно дякуємо: членам Гадяцької районної громадської організації соціального захисту ветеранів та пенсіонерів МВС України в Полтавській області, Роману Половинці (м. Полтава), гадячанам Сергію Литвиновському, Ніні Холодовій, Сергію Півню, Олегу Панасенку, Анатолію Басарабу, Володимиру Варибрусу, Андрію Рябку та Віталію Ковальському (Спеціальний підрозділ Kraken (БФ/БО Мандрівник), подружжю Михайлу Поливку та Альоні Вертелецькій, Валентині Дядіченко.
Слова щирої вдячності жителям Біленченківського старостату Гадяцької ТГ і особисто старості Івану Підгайному від воїна-земляка Андрія з позивним «Липа».
Велика вдячність нашим друзям і знайомим за допомогу, підтримку, довіру! Допомагати нашим захисникам в міру можливостей повинен кожен. Бо Україна починається з кожного з нас.
Працюємо далі… Україна стоїть. Україна бореться.
Україна переможе!
Із сторінки В.Оробея у Фейсбук.