Майданівці, яких убила росія

18-20 лютого 2014 року в середмісті Києва відбулися масштабні розстріли активістів Революції гідності. 18 лютого загинули 22 протестувальники. 20 лютого вбили найбільше людей — 48. Загалом 107 учасників Революції гідності складають «Небесну сотню». 

З війною до «Небесної сотні» додалися тисячі загиблих — безліч активістів, які вижили на Майдані, пішли на війну і загинули вже на фронті. Громадське згадує частину тих учасників Революції, яких росія вбила на війні.

Григорій Цехмістренко. Народився 19 грудня 1994 року в Рівному. У лютому 2014-го разом з іншими учасниками Революції гідності його затримала поліція. Григорій кілька разів непритомнів у райвідділку — отримав кийком від беркутівця по голові. Від пролому черепа врятував шолом сноубордиста, який був на ньому. В останні роки жив у Канаді, мав канадське громадянство. У січні 2022-го через інформацію про повномасштабне вторгнення Григорій приїхав до України і в лютому добровольцем пішов на фронт. Загинув у боях за Бахмут в ніч на 15 січня.

Олег Юрченко. Народився 20 квітня 1977 року на Київщині. Під час Революції гідності був у 4 козацькій сотні. Отримав поранення під час протистояння з «Беркутом». З 2014 року перебував на керівних посадах в СБУ. З 2016 по 2018 рік працював в Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області. З початком повномасштабного вторгнення виконував особливі завдання на командних посадах. Мав псевдо «Кий». 2 січня 2023 року загинув біля Бахмута. У Юрченка залишилися 5 дітей. 

Микола Голіков. Народився в селі Добровляни Івано-Франківської області. Цікавився автомобілями, збирав пам’ятні монети та вивчав англійську мову. У складі третьої сотні Майдану брав активну участь у Революції гідності. У 2014 році пішов добровольцем у батальйон «Айдар». На сході потрапив у ворожий полон. Після обміну Микола оселився у Києві, одружився. З перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до територіальної оборони Київщини. Потрапив у ворожу засідку, де в нього всадили 10 куль. Упродовж півтора місяця чоловіку зробили 18 операцій. Однак серце 28-річного захисника перестало битися 16 квітня 2022-го.

Микола Коробенков. Народився в Джанкої. Фахівець галузі ІТ виїхав із Криму 13 грудня 2013 року, а 14 грудня вже був на Майдані. Все його життя вмістилося в один баул. Ще він забрав сина. На Майдані працював у команді «Червоного Хреста». Після революції долучився до «Захисту Патріотів» і почав навчати тактичної медицини військових та вихованців інтернатів.

У фільмі «Стоп-Земля» зіграв викладача з медицини — фактично самого себе.

24 лютого 2022 року 45-річний чоловік пішов до лав ЗСУ. У своєму підрозділі проводив тренування з тактичної медицини, виконував немедичні бойові завдання. Загинув 10 листопада під Майорськом на Донеччині. У нього залишилося двоє дітей і вагітна дружина. Їй народжувати у березні.

Володимир Гунько. Уродженець села Ободівка Вінницької області. Був активним учасником Майдану. 2014-го пішов боронити Україну добровольцем батальйону «Донбас». Пройшов Іловайський котел. Чотири місяці був у полоні. Після звільнення став волонтером.

24 лютого 2022-го його направили до президентського полку, але він добився переведення у Бахмут і 31 липня загинув. На 33-річного бійця впало три поверхи: у підвал заводу, в якому ночували українські військові, поцілило дві ракети. У нього залишилися батьки й кохана, з якою планували весілля.

Олег Собченко народився в Корсунь-Шевченківському Черкаської області. Багато років працював над відновленням меморіалів та могил військових Армії УНР.

Був активним учасником Революції гідності та отримав поранення під час сутичок із «Беркутом» у Черкасах. Брав участь в АТО, а з лютого 2022 року воював у складі 72 бригади імені Чорних Запорожців на Київщині, далі були бої за Харківщину, Лисичанськ та Бахмут. 49-річний аеророзвідник Собченко загинув 24 січня 2023 року під час боїв за Вугледар. 

Олександр Колотвін народився 18 листопада 1984 року у П’ятихатках Дніпропетровської області. Брав активну участь в Революції гідності і фактично з Майдану пішов на фронт. Записався добровольцем в «Айдар». Мав псевдо «Саха». Визволяв Щастя, Металіст, Лутугине. 16 серпня 2014 року під час виконання бойового завдання під Хрящуватим, на Луганщині, його було смертельно поранено в серце.

Святослав Алексапольський народився в місті Саки. До 2014 року жив у Криму, був учасником кримського Євромайдану і фанатом Кримського футбольного клубу «Таврія». Займався бразильським джиу-джитсу, мав синій пояс, планував отримати пурпурний.

Брав участь у бойових діях з 2015 по 2020 роки у складі «Азову» та ДШВ. У 2022-му знову повернувся на війну. Був командиром взводу розвідки 126 бригади. Мав псевдо «Свят». Загинув 29 серпня на півдні України, коли його підрозділ брав участь у контрнаступі. Святославу було 32 роки. 

В інтерв’ю hromadske за кілька тижнів до загибелі Святослав казав: «Героїзм одних — це завжди помилка інших. Військові знають, що всі героїчні вчинки відбуваються не тому, що хтось так хоче зробити, а тому, що по-іншому ніяк».