5000 українських жінок несуть службу на передовій: історія полтавки Олени Чикурової

У мирному житті – лікарки, інженерки, бухгалтерки та науковиці. Нині одягають броню та захищають рідну землю.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну полтавка Олена Чикурова опікувалася Притулком для жінок, які постраждали від домашнього насильства при БО “Світло надії”.

“Про те, що це моя країна і я буду за неї боротися – зрозуміла наприкінці лютого. Хтось це осмислив ще у 2014 році. Мені знадобилося більше часу. Було внутрішнє очікування, що війна розпочнеться 23 лютого. Але 24 я вже була у військоматі. Потреба в медиках, психологах була величезною.

За національністю я росіянка і донедавна постійно розповідала своїм рідним із Севастополя та Москви, що росія – країна з хибними, хворими орієнтирами. Після 24 лютого припинила спілкування: це й економія мого часу і розуміння того, що вони все одно не повірять”,

– розповідає Олена Чикурова.

Нині вона – медик 18 окремої бригади армійської авіації. Але насправді, зізнається, коло її обов’язків ширше, ніж просто надання лікарської допомоги.

“Ми дбаємо не лише про льотчиків. Разом з нами працюють хлопці, які наливають керосин у вертольоти, заряджають ракети. Це при 50 °C. Для мене важливо, аби всі вони були живі і здорові, добре їли і спали. У разі необхідності я повинна надати їм екстрену медичну допомогу і зробити все, щоб врятувати життя”,

– говорить Олена Чикурова.

Вона додає, що для себе знайшла певний орієнтир Перемоги і за будь-якої можливості намагається не втрачати почуття гумору, яке в умовах війни майже як броня від знесилення та стресу.

“Коли наші влучили в аеропорт у Криму – почалися дзвінки від двоюрідного брата з Москви, який врешті сказав: “Здається, нам брешуть” та наляканої тітки, яка якраз відпочивала у Новофедорівці і не могла виїхати. Але мені стало так добре на душі, я написала своїм: “Готуйте купальники. Ми встигнемо на оксамитовий сезон у Севастополь”. Я чітко бачу, коли зруйнують Кримський міст  – буде наша Перемога!”