ВПО у Гадяцькій громаді: розповідає начальник відділу соцзахисту

За час війни, Гадяччина прийняла велику кількість переміщених осіб, що недивно – адже тиха і спокійна місцевість дає змогу хоч трішки віддалитись від жахів війни. Вулиці стали більш людними, черги довшими, а житлова площа тіснішою. Хто всі ці люди? Звідки приїхали? З якими проблемами вони стикаються та хто їх вирішує? Як це, працювати з переселенцями? Скільки ще людей Гадяцька громада може розмістити? Із цими запитаннями ми звернулись до начальника Відділу соціального захисту населення Лесі Ільїної.

Загальна статистика

Станом на 17 серпня у Гадяцькій громаді проживають 1909 переселенців, з них 449 дітей. Офіційно зареєстровано 187 дітей шкільного віку, з них 119 звернулись у місцеві заклади освіти. З переміщених людей 51 особа з інвалідністю, з них 4 дитини. За загальним підрахунком 2673 осіб були переміщені через нашу громаду з початку вторгнення. Найбільше переселенців із Харківської області та м. Харків, трішки менше з Луганської та Донецької областей. Мешканців Сумської області у нашій громаді майже не залишилось. Поселення переміщених осіб продовжується і зараз, а на цілодобову гарячу лінію Відділу соціального захисту населення щоденно надходить від 30 запитів на поселення. Окрім цього, громада розглядає можливості розміщення примусових переселенців із Донецької області.

Переселенці з Донеччини

Масове розміщення примусових переселенців почнеться з 1 жовтня. До цього моменту є час знайти пристойне місце для проживання та обладнати його. За словами Лесі Ільїної, Гадяцька громада вже майже вичерпала свій потенціал поселення, тому шукають можливості серед приміщень обласного підпорядкування. «У нас таких приміщень кілька. Зараз проводиться їх обстеження. Перевіряємо наявність укриттів та їх стан, нормального опалення і взагалі підраховуємо можливу кількість ліжко-місць. Одна будівля вже перевірена, планується до вересня перевірити й інші. Система вже налагоджена: спочатку ми розраховуємо скільки зможемо прийняти, а вже після цього подаємо цю кількість до обласної військової адміністрації. Тобто ми приймемо саме ту кількість переселенців, яку зможемо розмістити та забезпечити гідними умовами проживання, не більше».

Чого не вистачає?

«Найбільше не вистачає ліжок. Варильні поверхні, душові кабіни, пральні машини – всім цим ми регулярно забезпечуємо, та і потрібно їх не дуже багато. А от ліжка потрібні кожному і це проблема. На початку було дуже важко із розміщенням. Бувало таке, що о 9 вечора телефонують і кажуть, що на такому то блок-пості такий то автобус, така то кількість людей. Треба було дуже оперативно знайти для них хоч якесь місце для ночівлі, на вулиці зима, холодно. А вже вранці ми намагались розселяти людей на своє ліжко-місце, а не залишати жити на матрацах. Для нас це найголовніший критерій», – говорить Леся Ільїна.

Готуємось до зими

Через кілька місяців почнеться опалювальний період. Цього року він буде непростим. Військова адміністрація взяла на себе зобов’язання забезпечити громади необхідними енергоносіями, коштом державного бюджету. Зі свого боку, Відділ соціально захисту населення повинен надати повний перелік потреб для забезпечення ВПО теплоенергією. Зараз над цим працюють спеціалісти.

Робота над забезпеченням продуктами на зиму також ведеться. Сформували деякий продуктовий резерв для переселенців, а видача гуманітарної допомоги вже стала системною – у цьому допомагають міжнародні організації, благодійні фонди та ОВА.

У військовий час може статись будь який форс-мажор – нас запевнили, до цього також готуються. У разі критичної ситуації розглядаються варіанти поселення ВПО у приміщеннях де є опалення.

Проблемність роботи з ВПО

«Найбільша проблема це самі люди. Багато хто із переселенців втратили речі, житло і навіть сім’ї. Їм дуже важко адаптуватись на новому місці, змиритися з новою реальністю. Наша робота часто зустрічається в «штики», наче як ми їм винні. Нажаль, таких людей більшість. Зустрічаються і прояви агресії як і до нас, так і до таких самих переселенців. Перші місяці, щоб видати гуманітарну допомогу нам потрібно було 4 чоловіки із роти охорони. Зараз вже такого немає, всі звикли до порядку.

Дуже важливою є робота психологів із такими людьми. Ми залучаємо міжнародні організації, які надають кваліфіковані послуги психологічної допомоги в індивідуальному порядку. Саме в індивідуальному порядку, групова терапія не підходить. Тут у кожного своя точка зламу, до кожного потрібен свій підхід. Результати вже є, але психологічне відновлення це довгий процес».

Як справляєтесь із навантаженням?

«Працювати з людьми звісно важко. Спочатку люди у колективі дуже боялись, трішки згодом з’явилось розуміння, що треба допомагати. У нас є свій штат психологів, то коли ми залишались на чергування, я намагалась спланувати роботу так, щоб у кожній групі людей був психолог та медичний працівник. Дуже важливо підтримувати один одного. Якщо ми помічаємо, що хтось із колективу «втомився», що є якісь натяки погіршення емоційного стану – надаємо додаткові вихідні чи змінюємо вектор роботи для цієї людини.

Ми намагаємось ставитись до всього з розумінням. Не очікуємо вдячності і робимо, як для себе».

Ми, українці, твердо стоїмо на своїй землі та робимо все, щоб забезпечити майбутнє, як для себе так і для тих, хто вимушений був покинути свої домівки. Кожен на своєму місці, робить ту роботу, яку повинен. Допомога ближньому у скрутну годину – одна із найблагородніших справ. Долучайтесь. Можливо, ваше ліжко, яке лежить покрите пилом на горищі дасть надію на завтрашній день нужденному. Тільки згуртовані ми зможемо вижити, тільки разом ми Переможемо.

Влад Лидзарь.