Пам’ятаємо, але не пишаємось. Завершення Радянської інтервенції в Афганістані
15 лютого, минає 32 роки з дня виведення радянських військ з Афганістану. Війна, розв’язана керівництвом Радянського Союзу заради контролю над частиною Центральної Азії, тривала понад 9 років. У ній брали участь більш ніж 160 тисяч українських військовослужбовців, понад три тисячі українських солдат і офіцерів загинули. Донині десятки вважаються зниклими безвісти.
У Радянському Союзі вшанування ветеранів війни в Афганістані стало продовженням ідеологічної лінії з вшанування ветеранів Другої Світової війни з відповідною героїзацією «воїнів-інтернаціоналістів». До цієї дати приурочувалися урочисті зустрічі, мітинги, відкриті уроки в школах, тематичні програми, де агресія Радянського Союзу представлялася миротворчою та гуманітарною місією. За інерцією, таке ставлення до війни в Афганістані зберігалося в сучасній Україні.
Факт, що нинішня Україна стала жертвою російської агресії, спонукає до переосмислення подій тридцятилітньої давності. Війна в Афганістані 1979-1989 років – військова агресія з боку Радянського Союзу, жертвою якої стали щонайменше півмільйона мирних жителів цієї країни. Також, це злочин СРСР проти військовослужбовців Радянської Армії (часто 18-20-річних), яких без згоди та відповідної військової підготовки відправляли на війну. На совісті керівництва СРСР загибель, поранення, хвороби та зламані долі тисяч цих людей.
Тому цей день має стати днем пам’яті і визнання історичних помилок, щоб убезпечитися від їх повторення. «Пам’ятаємо, але не пишаємося. Це був один із злочинів комуністичного режиму, який забрав життя тисяч українців на чужій землі, за чужі ідеї та інтереси. Кожен, хто достойно пройшов через пекло Афгану, заслуговує на шану. Але згадування про радянську агресію проти іншої країни, особливо, в час коли жертвою агресії стала Україна — не привід для гордощів чи гучних святкувань», – переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Згадуючи ті події, варто пам‘ятати ветеранів війни в Афганістані, які маючи бойовий досвід, були серед тих, хто дали відсіч російській агресії у 2014 році, стали учасниками волонтерського руху, досі воюють на передовій.
Пам яті загиблих воїнів – інтернаціоналістів. Скільки їх? «Афган, Афган». В далекі 80-ті цими подіями жила вся країна, кожен населений пункт. Особливо багатолюдним місцем ставала територія біля обласного збірного пункту, під час весняного та осіннього призову, де формувалися команди до відправки для проходження військової служби на неозорих просторах колишнього Радянського Союзу та за його межами в т. ч. «гарячих точках». Іноді там важко було навіть пройти : сила – силенна людей, що з’їжджалися з усієї області, провести своїх самих рідних – дітей, онуків, коханих, чоловіків, батьків, наречених. Старше покоління це добре пам’ятає. Існувала якась особлива напруга, неспокій туга і душевний біль на обличчях тих, хто стояв за парканом військової установи та й не тільки у них такий стан був в усіх присутніх. «Куди буде військове призначення? «Авган. Афган».- звучало як страшний вирок. Кому випаде така доля? Хто мав можливість «відкупитися», без коливань це робив. А його місце займали інші. Більшість молодих людей, та особливо їхніх матерів краялися тим, що народилися саме в той час , адже не свою країну йшли захищати. Такою була особливість того історичного моменту, що розтягнувся на довгі десять років. Ця атмосфера передавалася і кожному. Через певний час призовників везли на вокзал, де їх садили в ешелони і відправляли різні куточки майбутнього призначення . Потім на адресу райвійськомату надходили страшні повідомлення:
ИЗВЕЩЕНИЕ Прошу известить гр. ————–, проживающего ———–, с. ———- о том, что его сын, сварщик, рядовой ————- – 1965 года рождения , выполняя боевое задание , верный военной присяге , проявив стойкость и мужество , погиб 25 апреля 1984 года. Командир части……….. Начальник штаба части майор……….
І таких в Україну прийшло 3 тисячі. Через горнило тієї війни пройшли 160 тисяч українців, 12 тисяч з них дістали поранення, контузії, а 3360 не повернулися до своїх домівок.
15 лютого відзначають День ушанування учасників бойових дій на території інших держав
Окрім афганської, за часів СРСР українські військові брали участь у локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 держав – вони виконували «інтернаціональний» обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, Сирії, Анголі, Мозамбіку, на острові Куба та в інших «гарячих» точках.
Після здобуття Україною незалежності наші військові фахівці стали учасниками багатьох миротворчих місій. За даними Міністерства оборони, з 1992 року у міжнародних миротворчих операціях узяли участь майже 44 тис. військовослужбовців.
Підготувала Валентина Йотка
