Історія гадячанки, яка мігрувала в Канаду

Поділитися новиною

Марина Коротич, відома серед містян як сімейний та весільний фотограф, уже понад 5 місяців живе в Канаді. Ми поспілкувались із нею і дізнались, чому її родина вирішила так кардинально змінити життя. Також вона поділилась із нами своїми враженнями про освіту, медицину, корупцію та багато чого іншого.

Переїзд

«Історія бере початок з 2014 року. Ми, будучи в шлюбі 1 рік, задумалися про роботу за кордоном. Ми дуже легкі на підйом, «де народився – там і згодився» точно не про нас. Тому почали активно шукати варіанти куди б поїхати працювати – вибір припав на Польщу.

Уже в лютому чоловік поїхав на «розвідку», а через місяць повинна була приїхати я.Проте одного дня я відчула слабкість, пішла в аптеку, але легше не стало. Наступний день перевернув всі наші плани, я зрозуміла, що нікуди я поїхати не зможу і залишуся в Україні, бо…завагітніла.

Проте, ідея переїхати за кордон нас із чоловіком не покинула. Коли донечка підросла, ми знову почали обговорювати цю тему. Обирали країну із огляду на те, куди найлегше переїхати і де найшвидше отримати постійне місце проживання або громадянство. Також одним із вагомих чинників була мова. Ми обирали англомовну країну.

У нашої родини вже був досвід проживання у іншій країні – чоловік працював і жив у Фінляндії, а ми із донечкою приїздили до нього на три місяці. Тому, як варіант також розглядали й Фінляндію, але через важку мову і довгі терміни отримання документів, ми вирішили там не залишатись.

Зупинились на Канаді. Аргументів «за» було чимало. Зокрема – це країна мігрантів, мультинаціональна і багатокультурна, тут не відчуваєш себе чужим. Канада лідирує в списках країн за рівнем життя, якості і доступності освіти, чистоті навколишнього середовища і середнього рівня зарплати по відношенню до витрат. А ще канадці дуже дружелюбні, спокійні, виховані, це країна ідеальна для сім’ї і дітей. Тут не прийнято вважати себе кращим за інших, всі рівні, незалежно від статусу і розміру гаманця. Ти ніколи не дізнаєшся, хто перед тобою – електрик чи мільйонер, всі одягаються просто і зручно, без зайвих «понтів».

Обрали англомовне містечко Йорктон (провінція Саскачеван), яке налічує 15 038 мешканців. Оформленням документів займалась спеціалізована фірма. Щоправда, через ковід та карантинні обмеження довелося чекати трохи довше, ніж ми розраховували.

Першим, знову ж таки, поїхав чоловік, адже весь переїзд базувався на його роботі – він здав екзамен на знання англійської мови і отримав номінацію від провінції згідно професії (за освітою він ветеринар тож в Канаді влаштувався на приватну ферму).

Ми із донькою прилетіли згодом, тому багато організаційних моментів до нашого переїзду вирішував чоловік – орендував будинок, придбав автомобіль та необхідні речі. Багато часу пішло на оформлення документів після прибуття. Проте, у нашому місті є центр допомоги мігрантам, який надає широкий спектр безкоштовної правової допомоги. Це дуже зручно – зустрітись можна у будь-якому місці та у вільний час.

Адаптація

«Дорослому, щоб звикнути до «нового життя» потрібно близько року. Чесно кажучи, перші два тижні було важко адаптуватися до зміни часових поясів – у Канаді -8 годин до України. Здається, що це була єдина глобальна незручність, адже практично одразу ми відчули себе тут своїми.

Із дитсадком, який був потрібен для адаптації у англомовному середовищі із англомовними дітками, проблем не було. Потім подали документи до школи. На початку навчального року їй було 5 років (6 виповнилось у жовтні), але до школи вона все таки пішла, бо підходила по критеріях – мала базові знання англійської, потрібні для першого класу, комунікативна, не сором’язлива. Ми пройшли співбесіду і отримали дозвіл відвідувати школу.

Знайшли друзів у перші два тижні, після закінчення карантинних обмежень – це сім’я канадців, яка нам дуже допомогла. До речі, підтримка мігрантів тут на дуже високому рівні – є багато організацій, які створені для того, щоб мігранти швидше пристосуватися до нових умов проживання і оточення.

Звичайно, було б важко без знання мови. Я знала англійську не ідеально, але спілкуватися чи заповнити документи могла. Проте, на прикладі чоловіка можу сказати, що і незнання мови не стало б проблемою – у школі він вивчав німецьку, а коли вирішив переїхати, вже у дорослому віці, він зміг вивчити мову і навіть скласти міжнародні іспити. Також пристосуватися було легше, бо багато канадських родин мають українське коріння. Тут одна із найчисельніших українських діаспор, тому тема України та мови присутня скрізь – є українські церкви, музеї, вулиці із українськими назвами, багато рідної символіки. Це додає впевненості.

Поки що, найважче – це розлука із рідними людьми, у нашому випадку із батьками. Ми вже п’ять місяців тут і так надовго ми ще не розлучалися. Та вважаємо, що нині це не проблема – зараз прилетіти в Україну легше, ніж було багато років тому.

Але все одно наша адаптація ще триває. Потрібен час, щоб усе стало на свої місця».

Про навчання, корупцію, роботу

«Наприклад, якщо в Канаді тебе зупинить поліція на дорозі, і ти захочеш «відкупитися» – це закінчиться, як мінімум, поліцейською дільницею. Як вирішують такі питання і Україні – відомо усім.

Із навчанням схожа ситуація – до коледжів та університетів вступають ті люди, які здали іспити, а не ті, хто більше заплатить. Про «купити диплом» не може бути і мови. До речі, канадські дипломи – міжнародного зразка, вони визнаються у всіх країнах. А ще, зовсім не обов’язково вступати до ВНЗ після школи. Бути студентом у 45 – це канадські реалії. Та й вартість навчання нижча, порівнюючи з іншими розвиненими країнами. Також є державні лояльні програми кредитування студентів. Варто зауважити, що навчатися в канадському виші можуть і іноземці. Майже 90% людей, які приїжджають здобувати вищу освіту в Канаді, обирають цю країну саме тому, що законодавство дає їм право залишитися працювати і жити в Канаді після закінчення навчання. Потім, іноземці зможуть подати документи або на робочу візу, або на дозвіл на проживання і згодом отримати громадянство. Навчання у школі можу проаналізувати на прикладі Даринки. У школі 4-х бальна система оцінювання досягнень. Уже 2,5 місяці англомовної канадської школи позаду. Порівнювати із українською школою об’єктивно не можу, але є очевидні плюси: нам не потрібно купувати канцтовари – сплатили 55 CA$ в школу (1100грн) і все закупили однакове. Купили тільки рюкзак, змінний одяг, пляшку для води, навушники і ланч-бокс; заняття із 9:00 до 15:30 і немає домашнього завдання; на обід можна забирати додому або давати «із собою»; матеріал подають доступно і цікаво; на 25 діток є вчитель, помічник вчителя, додаткові помічники».

Про продукти, одяг, комуналку, медицину

«Звичайно, що продукти тут дещо відрізняються від українських. Та й порівнювати потрібно не їх вартість, а те, скільки ти можеш купити на середню зарплату в Канаді (близько 3800 канадських доларів =79 тис. грн. В Україні (середня з\п 12 тис. грн. = 570 канадських доларів).

До нас ближче США та Мексика, відповідно манго, авокадо, ананаси і різні ягоди тут набагато дешевші, ніж яблука чи гречка. Наприклад – кіло яблук коштує до 9 канадських доларів (близько 189 гривень), а 1 кг манго – в районі 30 гривень. За 1 долар можна взяти кілька авокадо (21 гривня).

До речі, у канадських магазинах продається «український борщ» – справжнім його назвати важко, але популярністю користується (близько 110 грн за літрову банку).

Одяг, на відміну від українського, доступніший, дешевший і якісніший. Але тут віддають перевагу зручності, люблять активний відпочинок (лижі, хокей, кемпінг), багато магазинів із спортивним одягом, є багато знижок, але й без них ціни адекватні.

Орендуємо будинок, комунальні послуги сплачуємо самостійно. Це дорожче ніж в Україні, але по відношенню до зарплати, вигідніше.

До речі, приємно вразили комунальні служби – коли випав перший сніг, то із ним впорались дуже швидко, розчищають вулиці і одразу вивозять сніг із територій соціальних та навчальних закладів, а не так як в нас.

Про медицину висновок один – вилікують чи не вилікують, але вмерти не дадуть. Лікування безкоштовне, якщо є «health card» (карта здоров’я). Мігрантам, щоб її оформити, потрібен час. Ми перед перельотом, наприклад, оформили страховку для мене і доньки.

Перший візит у лікарню стався через кілька місяців після переїзду – у мене було погане самопочуття. «Хелс кард» у мене не було, і я звернулася до «walk in clinic» – це лікарня, де в основному сімейні лікарі, які приймають за гроші. Я записалась на прийом, прийшла, сплатила 50$ (1000 грн) і чекала хвилин 30-40. До цього, медсестра описала симптоми, провела первинний огляд і взяла один аналіз.

Вже із результатом аналізу я чекала лікаря, який прийшов через 15 хвилин. Прийом відбувався 10-15 хвилин – ми поговорили про переїзд, мою професію і лікар озвучив висновок: «Вам потрібно менше нервуватися, пити багато води, їсти овочі і фрукти, спати достатньо і все буде добре. Якщо стан не покращиться – проведемо повторні аналізи». Направлення на аналізи дали відразу, але за нього знову довелося заплатити (ціна в межах 950-1200 канадських доларів). До такого мене життя не готувало…

Через кілька днів самопочуття налагодилось і здавати аналізи я не пішла (можливо організм злякався їх вартості). Ось вона – сувора канадська медицина, лікує тільки сумою у чекові на послуги.

Донька хворіла кілька разів на ГРІ– нежить, горло, температура, кашель. До лікаря не звертались, бо 37,2 – це не привід йти до лікаря у Канаді.

А от наш сусід, пенсіонер, раптово став почувати себе погано, викликали швидку (до речі, приїздить блискавично і у повній готовності), то його вертольотом відправили у Реджайну і зробили 2 операції. Препарати давали безкоштовно, бо він має «хелс кард».»

Плани

«У Канаді я продовжую розвиватись, як фотограф. Багато працювала восени, тому зараз уже маю постійних клієнтів. Ближче до Різдва також побільшало роботи – канадці дуже люблять фотографуватися сім’ями. До речі, роблять фото не для соцмереж, а для себе та рідних. Більше цінують емоції і натуральність, ніж ідеальну зовнішність і ретушовану шкіру. Під час зйомки вони такі ж, як у житті – усміхнені, щирі і не бояться показувати свої почуття.

Чоловік працює на фермі, де також багато мігрантів. Даринка поза школою відвідує танцювальний гурток. Вільний від роботи час завжди проводимо родиною чи друзями – подорожуємо, знайомимось із новою місцевістю. Як виявилось, насправді реальність навіть краща, ніж нам розповідали. Хочу порадити – не варто боятись чогось нового і, головне, не ставити себе в рамки. Змінюйте своє життя і проживіть його так, як вам хочеться».

Спілкувалась Оксана Кириченко.

Фото Марини Коротич.

2 коментарі до “Історія гадячанки, яка мігрувала в Канаду

  1. Дуже гарно описано, якби в нас не було 5 років спроб, 2 адвокатів і три програми щоб виїхати в Канаду, я б, можливо, і повірила, що це все так легко! Мовчу про грошовий аспект!! Кожен адвокат по 3 тис баксів + гора документів, тестів, вчителів, перекладів! Добре там, де нас нема!

    1. Далеко не всі користуються послугами адвокатів, знаю масу знайомих, які імігрували самі і вже отримали громадянство, або, як мінімум, PR. Ніхто нічого на блюдечці Вам не принесе, якщо хочете кращого життя – треба діяти. Це не легко, без знання мови і фінансової подушки – нікуди. В кожного різний досвід, не всім має бути погано, але щоб чогось досягти – треба і час, і гроші, і дії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

LIVE OFFLINE
track image
Loading...