Історія часу – як рухали стрілками годинника за останні сто років?

Сьогоднішній порядок обчислення часу на території України визначається Постановою «Про порядок обчислення часу на території України». Документом передбачається, що в Україні діє час другого часового поясу (київський час) з переведенням щорічно годинникової стрілки в останню неділю березня о 3:00 на 1 годину вперед і в останню неділю жовтня о 4:00 на 1 годину назад.

Щоб краще зрозуміти сучасну систему обчислення часу необхідно звернутися до історії.

Перші механічні годинники з’явилися в Європі у XIV ст. Вони встановлювалися на вежах аби розмістити гирьовий рушій їх механізму і сповіщали про час дзвоном. Трохи згодом в них з’явилася стрілка (лише одна – годинна). Маятниковий годинник винайшли лише в XVII ст. А у 1675 році голландський вчений Християн Гюйгенс запатентував перший кишеньковий годинник. В ті часи і додалася ще одна – хвилинна стрілка на циферблаті. У XVIII з’являються годинники різних форм та розмірів, у т. ч. підлогові та декоративні настільні. Внаслідок розвитку технологій та здешевленням матеріалів у XIX ст. виробництво годинників стає масовим і вони починають бути доступними кожному.

Спочатку люди користувалися так званим сонячним часом. Різні міста використовували свій час. На кожен градус меридіана час зазвичай відрізнявся на 4 хвилини. Із розвитком у XIX столітті залізниць і зв’язку, використання сонячного часу стало вкрай незручним. Тому в листопаді 1840 р. в Англії залізничні компанії першими починають впроваджувати стандартний (уніфікований) час. Хоча до 1855 р. використання цього часу в Англії стало повсюдним, офіційно він був затверджений лише в 1880 р. А першою країною, яка офіційно стала використовувати стандартний час є Нова Зеландія, яка застосовує його з 2 листопада 1868 р. Ідею про застосування сучасної системи синхронізації часу, використовуючи 24 часових пояси, висловив в 1858 р. італійський математик Куіріко Філопанті на сторінках своєї книги «Міранда!». Але вона тоді не була почута. У 1879 р. цю ідею став активно просувати канадський інженер і винахідник, що народився в Шотландії Сендфорд Флемінг. До того часу в міжнародній торгівлі і зв’язку панував хаос через відсутність уніфікованого часу. У жовтні 1884 р. в Вашингтоні відбулася Міжнародна меридіальна Конференція. За її підсумками була прийнята Вашингтонська Конвенція про часові пояси та Всесвітній час, яка діє і понині. Відповідно до положень цієї конвенції, усю земну кулю поділено на 24 часових сектора (пояси), межі яких визначені меридіанами. Точкою відліку є так званий Нульовий меридіан, що проходить в Грінвічі. Час нульового меридіана називають Світовим координованим.

Територія України географічно розташована у трьох часових поясах. Близько 93,1% території країни розташовується в другому поясі, незначна частина Закарпаття – в першому, а Луганська область, частина Харківської і майже вся Донецька – у третьому. Таке розташування території України відносно часових поясів є сприятливим для використання часу одного поясу.

Вперше поясний час запровадили у США 18 листопада 1883 р. Більшість країн ввели його до 1929 р. Останніми стали Ліберія – в 1972 р. і Непал – лише в 1986 р. Але Непал використовує п’ятнадцяти хвилинне відхилення від поясного часу.

Літній час

Сучасна система “літнього” часу вперше була запропонована Джорджом Верноном Хадсоном – новозеландським ентомологом і астрономом, що народився у Лондоні. У 1895 р. він представив свою доповідь Веллінгтонському філософському товариству, в якій запропонував щорічно переводити стрілки годинників на дві години. Незабаром вона була опублікована. Насправді першими переводити стрілки на годину вперед почали в Німеччині та Австро-Угорщині 30 квітня 1916 р. У тому ж році, з метою енергозбереження, “літній” час впровадили багато європейських країн, а незабаром – Росія та США. У багатьох країнах “літній” час періодично вводився і скасовувався. Європейські країни регулярно на нього переходять з 70-х років. Стрілки переводять в останню неділю березня і останню неділю жовтня.

Не переводять стрілки годинників в більшості країн Азії (в т. ч. в Китаї, Індії, Японії, Південній та Північній Кореї), Африки, Південної Америки та Близького Сходу. Росія, Білорусія, країни Центральної Азії, Грузія і Вірменія також більше не використовують “літній” час.

У ряді країн не існує єдиної думки з приводу переведення стрілок. В Австралії на нього не переходять три з восьми адміністративні одиниці (Квінсленд, Північні території і Західна Австралія). Подібна ситуація і в Канаді. А в США на “літній” час не переходить Арізона і Гаваї. Широкі дискусії з цього питання велися в Бразилії, де “літній” час вводили тільки половина штатів. Зрештою, парламент країни ухвалив з 2019 року припинити цю практику. Крім того, за останні кілька років не переводити стрілки годинників вирішили уряди Марокко та Туреччини, де “літній” час залишили постійно діючим протягом усього року. Цікаво зазначити, що в Марокко він відміняється на період священного для мусульман місяця Рамадан (стрілки годинників переводяться на одну годину назад).

А в Ізраїлі в березні 2020 року розглядалася пропозиції відстрочити запровадження “літнього” часу на один місяць з метою стримати людей виходити ввечері на вулицю та  просування соціального дистанціювання  через пандемію COVID-19. Але, зрештою, вона так і не була реалізована.

Питання скасування щорічного переходу на “літній” час обговорюється з 2015 року і в Європейському Союзі. На підтримку цього виступили Фінляндія, Литва, Польща та Швеція. Категорично проти висловилася Ірландія, оскільки це призведе до виникнення різниці у часі з Північною Ірландією. Пропонувалося, що навесні 2021 року європейці востаннє переведуть стрілки своїх годинників на “літній” час. Кожна з країн зможе обрати якого часу (“зимового” чи “літнього”) притримуватися на постійній основі. І ті з них, що зроблять вибір на користь “зимового”, переведуть свої годинники ще один раз восени 2021 року. Втім, критики такої ініціативи висловлюють застереження, що це може призвести до розбалансування цілісності європейських ринків. Але, скоріше за все, цього року це не станеться, оскільки процедура ухвалення рішень в ЄС є доволі складною та тривалою. Спільного консенсусу по ньому досі нема. І питання досі залишається відкритим.

Ідеї скасування практики щорічної сезонної зміни часу стрімко ширяться і у США. 10 березня 2021 року двопартійна група сенаторів внесла законопроект – “Акт про збереження денного світла”. Ними запропоновано встановити постійним “літній” час на всій території США. Ініціативу підтримали вже в 17 штатах. Тож не виключено, що незабаром перелік країн, що відмовились двічі на рік рухати стрілками годинників, поповниться і США.

Час в Україні

Вперше поясний час на українських землях ввели у складі колишньої Австро-Угорщини 1 квітня 1893 р. На території Української Народної Республіки з 1 березня 1918 р. використовувалося середньоєвропейський час, тобто час був меншим на одну годину від сьогоднішнього зимового. На українських землях, що входили до складу Польщі з 1918 по 1922 рр. діяв східноєвропейський час UTC+2. У Радянській Україні поясний час UTC+2 було прийнято 1 травня 1924 р. До цього на російській залізниці дотримувалися часу одного з петербурзьких вокзалів.

Постановою Раднаркому СРСР від 16 червня 1930 стрілки годинників на всій території Союзу були переведені на годину вперед. І Україна стала постійно використовувати час третього часового поясу – UTC+3. Взимку він був на годину більше сьогоднішнього. Він вводився “з метою більш раціонального використання світлої частини доби й перерозподілу електроенергії між побутовим і виробничим споживанням” – йдеться в Постанові. Такий час стали називати “декретним”. У період нацистської окупації Україна жила за берлінським часом, який був меншим сьогоднішнього на одну годину.

“Літній” час в Україні вперше запровадили на землях у складі Австро-Угорщини, Чехословаччини та Польщі. Під час нацистської окупації також використовувався “літній” час. У Радянській Україні стрілки годинників почали переводити з 1981 р. Спочатку його вводили 1 квітня і скасовували 1 жовтня. Але незабаром (з 1985 р.) переводити час стали в останню неділю березня і останню неділю вересня.

Зимою 1990-1991 рр. дія “літнього” часу в Україні не припинялася і він випереджав тоді всесвітній координований на 3 години. Його відмінили тільки восени 1991 р. З 1992 р. українці знову регулярно переводять стрілки своїх годинників. Чергова спроба зміни часу в Україні була здійснена 20 вересня 2011 р. Постановою з 27 березня 2011 р. скасовувався “літній” час і встановлювався на всій території України час “другого часового поясу з додаванням однієї години” протягом усього року, що фактично дорівнювало встановленню постійного часу третього часового поясу (UTC+3). З 1 жовтня вона набрала чинності. Проте вчені Міністерства надзвичайних ситуацій і кілька обласних рад негативно відгукнулися щодо цього рішення. І 18-жовтня Верховна Рада під тиском громадськості скасувала свою Постанову. А 23 листопада 2011 р. Кабінет Міністрів України оприлюднив законопроект, згідно з яким пропонувалося залишити постійним на протязі року вже “зимовий” час. У 2012 р. Кабінет Міністрів рекомендував знову ввести “літній “час, щоб не створювати незручності під час проведення в Україні фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу. Очікувалося, що навесні 2013 переведення стрілок буде скасовано остаточно. Але 22 лютого 2013 р. тодішній прем’єр-міністр Азаров заявив, що це не актуально.

Наступного разу про скасування переведення стрілок годинників заговорили восени 2020 року. Передбачалося відмінити сезонне переведення стрілок та зафіксувати в Україні час часової зони UTC+2 протягом усього року, тобто залишити на постійно “зимовий” час. 19 березня 2021 року проект Закону не був підтриманий у другому читанні народними депутатами. Варто зазначити, що у разі збереження в країнах ЄС постійно діючим “літнього” часу, а в Україні – “зимового”, ми фактично опинимося в одній часовій зоні з країнами Європейського Союзу. Так, скажімо, час у Харкові та Мадриді, різниця у довготі між якими складає 33° (тобто понад два часових пояси), буде однаковим. А час у Греції, Болгарії, Румунії, країнах Балтії, Фінляндії, а влітку – і в Молдові, столиці яких знаходяться західніше від Києва, буде випереджати наш на одну годину.

Противники такого рішення також зауважують, що через це влітку наставатимуть дуже ранні світанки, а ввечері, натомість, рано темнітиме, особливо в східних регіонах України. Наприклад, у Харкові, в найдовший літній день, сонце вставатиме о 03:26, а сідатиме вже о 19:48. А в Маріуполі – ще раніше – о 19:29. Це призведе до того, що люди літніми вечорами менше часу проводитимуть на свіжому повітрі та менше займатимуться спортом. А це, в свою чергу, може мати наслідком зменшення споживання товарів та послуг. Такий час літом в останнє в Україні діяв аж у 1929 році, коли більшість була зайнята в сільському господарстві. І тоді у людей був зовсім інший життєвий уклад.

Ще одним недоліком “зимового” часу є ранній захід сонця взимку. Так, у Харкові, в найкоротший зимовий день, він вже о 15:40. Останнім часом чутні заклики залишити постійним не “зимовий”, а “літній” час. У такому разі Київ опиняється в одній часовій зоні з Анкарою, Мінськом та Москвою. Час на тимчасово непідконтрольних територіях та в решті регіонів України буде однаковим. А в західних областях взимку будуть пізні світанки. Так в Ужгороді, в найкоротший зимовий день, сонце сходитиме о 09:23.

* * *

Отже! Світова тенденція складається так, що все більше країн відмовляються від практики сезонної зміни часу і залишаються на якомусь одному з них протягом усього року. Тож скоріше за все, незабаром, обирати доведеться і нам. І найголовнішим чинником при цьому виборі має бути найраціональніше використання світлої пори доби. Тому, з огляду на всі переваги та недоліки, саме залишення “літнього” часу та відмова від “зимового” і є найбільш вірним для України рішенням. Світліші літні вечори зручніші за зимові ранки. Бо більшу частину своєї активності людина проводить саме у другій половині дня. А реальні переваги від настільки ранніх літніх світанків матиме дуже невелика кількість людей. Таким чином, єдиною альтернативою існуючої системи “Навесні – вперед, восени – назад” в Україні може бути тільки перманентний “літній” час протягом усього року. Але ніяк не “зимовий”.