Визволення України від фашистських загарбників. Коротко про головне
Чому 28 жовтня є днем пам’яті всіх людей, що загинули в боротьбі за визволення України від нацистських загарбників?
Після 28 жовтня 1944 року Україна не стала вільною державою, тож термін «визволення» є історично некоректним. Відтак доцільніше використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників».
Як зазначив екс-директор Інституту національної пам’яті В. Вятрович: «Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, а опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу».
Цьогоріч ми відзначатимемо 77 річницю цієї події. Це свято встановлено в Україні згідно з Указом Президента від 20. 10.2009 року «з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні».
Коротка хронологія подій початку війни
15 березня 1939 р. українці Закарпаття проголосили створення незалежної Карпатської України. Одразу ж було прийнято Конституцію та обрано президента. Ним став відомий діяч Августин Волошин. Проте політична кон’юнктура в світі склалась таким чином, що Угорське королівство, з дозволу свого союзника – Нацистської Німеччини, окупувало ці території в період 13 березня – 7 липня 1939 р. Українці втратили в цих боях від 2,5 до 6 тис. осіб. Після підписання та ратифікації пакту Молотова-Ріббентропа 1 вересня 1939 р. Війська Вермахту розпочали стратегічну наступальну операція «Вайс» проти Польської республіки. 17 вересня 1939 р. війська Робітничо-селянської Червоної армії почали бойові дії проти польських частин. 28 вересня Польська республіка перестала існувати як суверенна держава. В лавах Війська польського загинуло близько 8 тис. українців, більше 16 тис. було поранено, до 20 тис. взяли в полон радянські війська.
22 червня 1941 року Вермахт починає реалізовувати стратегічний наступальний план «Барбаросса» – розпочинається Німецько-радянська війна. Для реалізації цього плану було залучено 5,5 млн. солдатів, 47260 гармат і важких мінометів, близько 4,3 тисяч танків і 4950 літаків. Німецьке командування планувало захопити українські землі в доволі короткі терміни (від 1-го місяця до 4-х), вийти двома клинами: до Донбасу та Москви, загнати рештки радянських військ у Сибір та укласти вигідний мир. Проте саме українські землі стали теренами відчайдушного спротиву ворогу. Остаточно територія України була захоплена лише у липні 1942 р. (замість запланованих кількох місяців Вермахт витратив більше одного року). Німецькі дивізії втратили вбитими, пораненими та зниклими безвісти більше 42 % особового складу саме в боях на території України. Виснажені та знекровлені німецькі частини зазнали поразки під Москвою у грудні 1941 року. Удар німецьких армій було перенаправлено на Сталінград, з майбутнім плануванням захоплення нафтових свердловин Баку. Але цей план провалився. Саме після битви під Сталінградом було визволено перший український населений пункт: с. Півнівка, (сучасної Луганської області). З цього моменту починається планомірне вигнання з території України нацистських загарбників.
«Новий порядок»
Згідно плану «Ост» (таємний план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після перемоги над СРСР. Не був затверджений остаточно, від 1943 року його розробку було припинено- О.Б.) захоплена територія України була поділена на окупаційні адміністративні одиниці:
-землі Східної Галичини в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей були приєднані до генерал-губернаторства (яке складалося з центральних і південних районів Польщі) під назвою дистрикт «Галичина».
-з більшої частини українських земель був утворений рейхскомісаріат «Україна» в складі Рівненської, Волинської, Кам’янець-Подільської. Житомирської областей, північних районів Тернопільської, Вінницької, східних районів Миколаївської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської та Кримської областей, а також південних територій Білорусії та Росії.
Райони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Донбасу, як прифронтові, підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню.
Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до Румунії під назвою «Трансністрія
На окупованих територіях нацисти та колаборанти в концтаборах закатували 1,5 млн. військовополонених, Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто. Окрім того відбувався значний економічний грабунок українських земель. До прикладу, лише за 1943 р. з України було вивезено 5 590 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 148 тис. тонн сушених овочів, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 4 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. 420 млн. штук яєць та ін. На примусові роботи до Німеччини було, в переважній більшості – силоміць, відправлено більше 2,4 млн. українців.
Рух опору
Не можна розповідати про дані події не згадуючи про підпільницький рух проти нацистів та їхніх посібників. На теренах українських земель діяло кілька течій, що в партизанській формі протистояли загарбникам і, деколи, воювали між собою: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН, польський рух Опору, який був поширений виключно в Західній Україні і поряд з боротьбою проти нацизму ставив завдання приєднати до польської держави щойно втрачені українські землі після 1939 р. Діяльність учасників руху опору призвела до знищення 500 тис. солдат, 4595 залізничних ешелонів, 607 залізничних мостів, 211 літаків, 915 складів, 1566 танків та бронемашин, 248 вузлів зв’язку, 461 військового підприємства. Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба. Так, Карпатський рейд партизанського з’єднання С. Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1 Українським фронтом генерала М. Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер. Польський рух опору брав участь у збройній боротьбі проти гітлерівців, загонів УПА, української національної самооборони, Червоної армії. Фактично в Західній Україні поляки і українці стали заручниками нацистського та сталінського режимів, які своїми провокаційними діями розпалювали етнічну ворожнечу. Так, протягом 1943-1944 рр. польсько-українське протистояння викликало на Волині неоголошену криваву міжнаціональну війну, в результаті якої з обох сторін загинуло по 40-50 тис. чоловік, виключно селян. На початку 1944 р., як союзниця СРСР, створюється Армія Людова. Невдовзі вона об‟єднувала 60 тис. вояків, брала участь разом з Червоною армією у боротьбі проти гітлерівців та УПА.
Криваві сторінки вигнання з України нацистських загарбників
Після кривавої Сталінградської битви було покладено початок корінному перелому у ході Німецько-радянської та Другої світової війни. Внаслідок проведення наступальних операцій до початку березня 1943 р. були звільнені північно-східні райони Донбасу і Харків (15 лютого 1943 р.). Однак сили ворога знову були недооцінені. Вважалося, що німецькі війська неспроможні до активних дій і скоро мусять відійти за Дніпро. Німецьке командування у березні 1943 р. завдало Червоній армії потужного контрудару з району Краснограда, внаслідок чого вона з великими втратами змушена була залишити Харків (16 березня 1943 р.) і відійти за Сіверський Донець. Новий етап визволення України розпочався влітку 1943 р. після поразки німців під Курськом. Під тиском переважаючих сил німці змушені були залишити Харків і відступити за Дніпро. Восени 1943 р. почалося форсування Дніпра. 6 листопада був узятий Київ. Звільнення України від німецької окупації відбувалося за дуже важких умов. Радянські полководці прагнули подолати німецьку оборону за будь-яку ціну, кидаючи в лобові атаки на німецькі кулемети та інші вогневі засоби десятки тисяч солдатів. Їхнє невміння маневрувати силами призводило до величезної кількості марних втрат. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих жителів, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими, а часом і неозброєними, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення.
На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція, де потрапило в оточення значне угруповання вермахту. Однак його більшій частині вдалося вирватись з оточення через недбалі дії командувачів 1 і 2 Українськими фронтами Ватутіна і Конєва. Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. Новий радянський наступ розпочався у березні 1944 р. і тривав до травня. Були звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам’янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, а пізніше Станіслав (Івано – Франківськ). Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ із Закарпаття. 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25—26 листопада — саме тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно. У вигнанні окупантів брала участь уся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн солдатів-українців), національне підпілля на чолі з УПА та українські бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Внесок та втрати українців в горнилі війни
За роки війни на теренах України загинули 5-7 млн. цивільних, 4 млн. військових. По відношенню до загальних втрат СРСР це становить 40-44%. З врахуванням вторинних демографічних втрат (померлі від хвороб і голоду, депортовані, емігранти, втрати у природному прирості населення), то втрати складуть приблизно 14,5 млн чоловік. Окрім цього було також зруйновано майже 700 міст (40% усіх міст РС) і 28000 сіл. У війні загинув кожен п’ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості. Спалено 319 000 господарств, на Лівобережній Україні був зруйнований кожен четвертий будинок, виведено з ладу 5600 мостів, зруйновано 33 000 шкіл, технікумів, 18 000 медичних установ. Власне, окрім цього, 2,5 млн. українців було нагороджено орденами та медалями, з них 2070 українців отримали нагороду Героя Радянського союзу, 32 – двічі Герої Радянського союзу.
Тому 28 жовтня в першу чергу варто помолитись за тих, хто віддав своє життя в цій кривавій м’ясорубці, хто став на захист Вітчизни. Ми зобов’язані віддати шану воїнам червоної армії, партизанам, воїнам УПА, підпільникам, працівникам тилу, кожному, хто доклав зусиль для боротьби з ворогом. Ми маємо пам’ятаємо усіх героїв, чия боротьба, самовіддана праця і героїзм сприяли звільненню України від нацистів.
Слава Україні!
“БМ”
