“Маленька громада також може бути успішною” – Сергіївській ТГ 5 років

Спільна історія Сергіївської об’єднаної територіальної громади розпочалася 21 червня 2016 року, рішенням трьох сільських рад об’єднатися.

Територія громади склала 16761 га.  Адміністративним центром стало село Сергіївка. Загальне населення громади на 2016 рік становило 2994 жителів. Першим головою Сергіївської сільської ради було обрано в грудні 2016 року і ним став Ігор Лідовий. Староста в Розбишівці став Олексій Коркішко, 3 Качановому Тетяна Хоптинська.

У 2017 році був створений власний герб.

До складу Сергіївської об’єднаної громади ввійшли 13 населених пунктів з трьох сільських рад – Сергіївської (Сергіївка, Лободино, Вечірчине, Чернече, Калинівщина), Розбишівської (Розбишівка, Крамарщина, Веселе), Качанівської (Качанове, Новоселівка, Вирішальне, Степове, Дачне).

Офіційні свідкування із нагоди 5-річчя громади відбудуться 31 липня.

ДОВІДКОВО із сайту Сергіївської громади.

Історичні дані Сергіївської сільської ради

Територія Сергіївської сільської ради, до складу якої входять села Сергіївка, Вечірчине, Калинівщина, Лободино, Чернече, була обжита здавна. Про це свідчать знайдені на околицях Сергіївки залишки пізньопалеолітичної стоянки й стоянки епохи неоліту, скіфська могила.

Найдавнішим з-поміж усіх цих населених пунктів є с. Сергіївка, що з 1921 по 2016 року називалось Краснознаменкою. Воно згадується в історичних документах початку ХVІІ ст., значиться на карті Г.Л. де Боплана. Та ймовірним часом його виникнення, за доводами дослідників, є ХVІ ст., коли масові повстання проти польських феодалів змушували козаків та селян тікати на схід, освоювати й заселяти нові землі.

Точне походження назви села невідоме, скоріше за все, вона утворилася від імені першого поселенця. А в народі існують кілька легенд щодо цього. Одна з них, складена, очевидно, уже за радянських часів, говорить про те, що в середині ХVІІ ст. відважний кріпак Сергій Безштанько вирвався з лабетів польських поміщиків і подався шукати кращої долі. Він оселився в мальовничій  долині р. Хоролу, де були родючі чорноземні ґрунти. Тож пам’ять про нього і відбилась у назві села.

Довгий час Сергіївка належала Гадяцькому замку, який із часів Б. Хмельницького вважався ранговою маєтністю гетьманів. У середині ХVІІІ ст. вона входила до складу Гадяцької третьої сотні Гадяцького полку. 1764 року російська імператриця Катерина ІІ подарувала село гетьману К. Розумовському, який у 1785 році продав його в скарбницю. З 1713 року в Сергіївці діяла дерев’яна церква Різдва Богородиці, споруджена священика Андрій Ільяшевича на його землі. У 1841 році вона була перебудована. Зараз на тому місці, де стояв храм, установлено пам’ятний знак.

Гетьман Лівобережної УкраїниК. Г. Розумовський

За переписом 1859 року, у селі налічувалося 242 двори, 2043 жителі, при церкві діяла бібліотека. З плином часу потроху змінювалося і життя в цих краях. Збірник з господарської статистики Полтавської губернії за 1885 рік повідомляє, що тоді в Сергіївці – волосному центрі Гадяцького повіту – жителі розділились на 3 громади: козацьку (171 господарство), казенних селян (263 господарства) і селян-власників (16 господарств). Жили в цьому волосному містечку й міщани, а загалом його населення становило 2941 особу. Заможних господарств, тобто таких, які мали найману робочу силу, було небагато – 32. А в більш ніж 40 родин земельних наділів не було взагалі. Безземелля було головною проблемою місцевих жителів, і багато з них вирушали на заробітки, головним чином на південь, де не вистачало робочої сили.

Ті ж, хто залишалися обробляти власну землю, намагалися також займатися тваринництвом. Найкращий прибуток давало, очевидно, вівчарство, оскільки овець розводили охоче. Надзвичайно популярним було бджільництво: у містечку налічувалося 292 вулики, причому 4 родини мали понад 50 бджолосімей.

На кінець ХІХ ст. в Сергіївці діяли 36 вітряних млинів, половина з яких належала козакам, 17 – казенним селянам. Працювали також олійниця, 2 кузні.

З досить великого числа сергіївських жителів лише 175 чоловік були грамотними. У 1885 році в місцевій 4- річній церковноприходській школі навчався 51 хлопчик і одна дівчинка. З тих часів у Сергіївській середній школі зберігається дзвоник, який і нині продовжує сповіщати про початок і завершення навчального року. Для підвищення освітнього рівня в 1898 році було відкрито ще одну школу – земську. Наприкінці століття в Сергіївці почало ефективно діяти й товариство тверезості.  

У 1910 році в містечку було вже 619 дворів, 3904 жителі, працювали паровий млин, олійниця з просорушкою. До 1917 року більша частина сергіївських земель належала поміщикам Котляревському та Лаговському. Перший мав 2000 десятин землі, 2 чудові ставки та величезний сад, у якому й досі ростуть яблуні, груші, сливи, алича, горіхи. Від другого пана залишилася назва сільського кутка Лаговщина. Цей поміщик був власником 200 га землі, мав кілька цегельних будинків, паровий млин.

У роки громадської війни жителі Сергіївки опинились по різні боки барикад. Протягом 1919 -1921 років у ній діяв червоноармійський загін під командуванням Ф. Лободи та, пізніше, І. Храпаля. У той же час в околицях Сергіївки, Петрівки-Роменської та Розбишівки діяв повстанський загін Коваля та М. Ковтуха, у якому були й сергіївські жителі. Повстанці мали суттєву підтримку серед місцевого населення. У жорстокій боротьбі загинуло чимало людей як з одного, так і з другого боку, а в грудні 1921 року загін Коваля було знешкоджено. Того ж року «за успішну боротьбу з бандитизмом» Сергіївку було нагороджено червоним прапором, у зв’язку з чим її перейменували на Краснознаменку.

І надалі поруч із трагічними подіями в житті Краснознаменки відбувались позитивні зміни. У 1923 році Краснознаменка стала центром сільської ради Петрівського району Роменського округу. У 1935 році в ній відкрилася перша в районі середня школа.

Під час німецько-фашистської окупації село було частково зруйноване, 438 бійців із Краснознаменської сільської ради так і не дочекались перемоги над фашизмом… У п’ямять про воїнів – односельців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, 1955 року в Краснознаменці було встановлено обеліск.

Довгий час на території сільської ради діяв великий колгосп ім. Дзержинського. Своїм активним прогресивним розвитком це господарство завдячує передусім І. П. Кириєнку, котрий 18 років був його невтомним керівником.

В 2000 році проживало 1485 чоловік. Більша частина території (73,85 кв. км) належала земельним угіддям СТОВ «Хорол» та СТОВ «Лободине», які продуктивно займалися рослинництвом і тваринництвом. У населених пунктах сільради діють: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, бібліотека з майже 15-тисячним фондом, відділення зв’язку. Незважаючи на труднощі сучасного життя, місцеві жителі продовжували старанно працювати.

В 2013 році коли в Україні проходила Революція Гідності і так званий Ленінепад наше село не минуло ці події. На початку 2016 року пам’ятник  Дзержинському  який стояв в центрі села Краснознаменка його звалили невідомі. 15.04.2016 року були перейменовані деякі вулиці: вул. Дзержинського на вул. Центральну, вул. Жовтневу на вул. Спортивну, вул. Радянську на вул. Вертелецьку, пров. Дзержинського на пров. Шкільний. 15.04.2016 року село Краснознаменка повернуло собі стару назву – Сергіївка.

Історичні дані Розбишівської сільської ради

Історія населених пунктів Розбишівської сільради сягає своїм корінням у сиву давнину. Ще в І половину ХVІІ ст. з’явилося за 33 км від Гадяча поселення з цікавою назвою Розбишівка, яке зафіксував на своїй карті Г. Л. де Боплан. У народі існує кілька легенд, що розповідають про виникнення цієї назви. За однією із них, батько поділив між трьома синами – Сергієм, Петром і Романом – землю. Сергія він оселив біля себе, і село назвали Сергіївкою, Петрові землі отримали назву Петрівка, а ось село Романа, який  був розбишакуватим хлопцем, і досі називають Розбишівкою. А краєзнавці вважають найбільш вірогідним походження топоніма Розбишівка від слова «розбишака», яким, нібито, польська шляхта називала селян-утікачів. Котрі оселились у цій місцині.

До війни 1648-1654 років Розбишівка належала польському магнату Я. Вишневецькому. На початку наступного століття значилася як власність сотника В. Чуйкевича, згодом була закріплена за С. Рогозинським. На 1764 рік село входило до складу Гадяцької першої сотні Гадяцького полку, у 1781 році було віднесено до Лохвицького, а потім до Гадяцького повіту. У ХІХ століття Розбишівка ввійшла порівняно великим селом з населенням 945 чоловік. На 1845 рік вона стала промисловим центром. У ній діяла сукноробна фабрика, де 110 працівників щороку випускали для потреб армії 10500 аршинів сукна, та полотняна фабрика. На якій трудились 28 чоловік. Ці виробництва, як і загалом село, належали поміщику О. Оболенському, котрий володів у Гадяцькому повіті 6400 десятинами землі. Перед реформою 1861 року в Розбишівці налічувалося 254 двори, 2116 жителів. Ще з 1789 року в селі діяла мурована церква Святого Духа, збудована Р.С. Пламенцовим. Освітні потреби розбишівських жителів частково задовольняла церковна бібліотека, а 1881 року в селі відкрились 2 земські школи.

У 1910 році в с. Розбишівці Сергіївської волості було 544 двори, 3338 жителів. Працювало до півсотні млинів, у тому числі 2 парові. З 1894-го по 1917 рік найбільшим місцевим землевласником був інженер з будівництва залізниць О. Г. Урсатій, який мав понад 400 десятин орної землі, близько 100 десятин лісових угідь та пасовищ, 2 парові машини, 12 жаток, млин.

У 1920 році зі складу Сергіївської волості Гадяцького повіту було виділено ще одну, із центром у Розбишівці. А в 1923 році було утворено Розбишівську сільраду, яка ввійшла до Петрівського району.

Її жителі ніколи не забувають своє коріння, тих, хто ціною власного життя обороняв їх край від нападників. Сотням земляків, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та воїнам-визволителям установлено в Розбишівці меморіальний комплекс.

Пам’ятають тут і свого видатного земляка – українського патологоанатома, доктора медичних наук, професора Є. І. Чайку (1902-1976), уродженця Розбишівки.

Історичні дані Качанівської сільської ради

Історія населених пунктів цієї сільради – насичена багатьма подіями та овіяна легендами. Село Качанове – розпочало свій шлях із сивини віків, про що свідчать пам’ятки скіфсько-сарматського часу, датовані VII-VI та V-III ст.. до н. е. Розташоване село в північно-західній частині Гадяцького району на лівому березі р. Артополоту. Перші писемні згадки про нього зустрічаються у списках селищ Малоросійської губернії 1799-1801 років, де воно значиться як Слобода Артополот. За даними історика Л. Падалки, село було засноване в ІІ чверті XVII ст., а дослідник О. Лазаревський відносить його появу до кінця  XVII ст..

Імовірно, що Слобода Артополот спочатку належала О. Конєцпольському й пізніше, у 1646 році, перейшла у володіння Я. Вишневецького. Після Визвольної війни 1648-1654 років вона була власністю представника козацької старшини з роду Качаневських. По 1764 рік село входило до складу Лохвицької сотні Лубенського полку, а з 1764 року перебувало в Гадяцькій першій сотні Гадяцького полку.

Із плином часу за Слободою Артополот закріплюється назва Качанове. Село було власницьким, і більшість його населення становили кріпаки. На 1884 рік у Качановому налічувалося 139 господарств та проживало 836 чоловік. У середньому селянські наділи складали 2-4 десятини, але більш ніж третина жителів села батракувала. Розвивалися й промисли. На той час ними займалося 48 чоловік. Своєї церкви Качанове не мало, його жителі належали до приходу церкви Преподобного мученика Андрія Критського (с. Погарщина). 1898 року в Качановому була відкрита дворічна школа. У ІІ половині ХІХ ст.. село належало поміщику О. Родзянку, пізніше О. Урсатієву. Останній продав його гадяцькому купцеві Є. Бойку, який володів Качановим до 1917 року.

У 20-х роках ХХ ст. у Качановому активізується розвиток аграрної галузі. У 1923 році розпочинає свою діяльність перше колективне господарство, а на 1928 рік у цьому селі, що мало тоді 389 дворів, діяла артіль «1 Травня», працювали численні об’єкти з переробки сільгосппродукції.

Лихоліття війни 1941-1945 років не оминули Качанове. 159 його жителів воювали на фронтах, 117 чоловік загинули. Уродженець села М. Боровик був командиром партизанського загону, який діяв на території Комишнянського, Петрівсько-Роменського, Гадяцького районів. 1942 року разом з товаришами він поліг у бою. У Новоселівці загинув Герой Радянського Союзу В.О. Ромін (1908-1943).

Герой Радянського СоюзуВ. О. Ромін

Кардинальні зміни в житті Качанового відбулися в 50-60-х роках ХХ ст.. Відкриття Глинсько-Розбишівського нафтогазоконденсатного родовища значно покращило економічний стан села. Нині тут успішно працюють НГВУ «Полтаванафтогаз», Качанівський ГПЗ, Глинсько-Розбишівська ЛВДС, РІТС-3 Прикарпатського УБР, цех №3 Полтавського тампонажного управління, ТОВ «Качанове-Агро».

“БМ”