В Україні поширене неадекватне ставлення до людей, які хворіють на туберкульоз: дослідження

Україна входить до тридцяти країн світу з найвищим рівнем туберкульозу з множинною лікарською стійкістю. Для того, щоб боротьба з цим захворюванням стала успішною, важливо подолати низку бар’єрів, пов’язаних з діагностикою та лікуванням туберкульозу. І не меншого значення для цього набуває подолання стигматизації пацієнтів з туберкульозом. 

Чи відчуває людина зміну ставлення оточуючих після діагностування туберкульозу,  як змінюється її власне ставлення до себе  —  про ці та інші аспекти життя людей, які мали або мають туберкульоз йдеться у Звіті дослідження «Оцінювання стигми щодо туберкульозу в Україні». 

Загалом у дослідженні взяли участь 1437 осіб з 15 областей та м. Київ, у тому числі 1101 людина, яка хворіла на туберкульоз, 45 представників родин ТБ пацієнтів, 43 представника громади та 248 медичних працівників. Крім того, у двох фокус-групах дослідження взяли участь 15 зацікавлених осіб — усі вони були мешканцями Києва.

Рівень самостигматизації людей з ТБ вимірювався за допомогою 12 тверджень щодо ставлення до розкриття інформації про захворювання, відчуття провини, соціальної ізоляції тощо. Твердження, з якими погодилися більше половини опитаних, стосувалися відчуття провини перед своїми близькими; болю від реакції інших на те, що вони хворіють на ТБ; страху розкриття інформації про їхнє захворювання; та обмеження соціальних контактів з метою запобігти поширенню ТБ.

«Я жив у гуртожитку. Коли виписався з лікарні, інші мешканці влаштували протест і не пустили мене назад, виставили на подвір’я мої речі, навіть переночувати не пустили. Сказали, що скільки б не лікувався, я ніколи не буду безпечним. В основному сімейні протестували, на коменданта натиснули. Довелося шукати квартиру», — це відповідь одного з чоловіків, який брав участь в опитуванні. І це лише одна з історій, які демонструють хибне уявлення оточуючих про туберкульоз та упереджене ставлення до людей, які з ним стикнулися. 

Як йдеться у звіті, рівень передбачуваної стигми у громаді був дуже високим і головним чином проявлявся як бажання обмежити контакти внаслідок страху інфікуватися. Понад 90% опитаних представників громад погодилися з тим, що люди бояться хворих на ТБ, намагаються триматися на відстані, не хочуть їсти й пити з ними та виступають проти того, щоб хворий на ТБ контактував з їхніми дітьми. Багато представників громад вважали, що зміни у ставленні до людей з ТБ є довготривалими; 74% погодилися з тим, що якщо у людини туберкульоз, деякі члени суспільства будуть поводитися по-іншому з цією людиною до кінця свого життя. Дві третини представників громад (63%) погодилися, що деякі люди вважають за краще, щоб люди з ТБ взагалі не жили в їх громаді.

Як повідомили у Центрі громадського здоров’я, суспільство має пам’ятати, що туберкульозом може захворіти будь-хто, незалежно від статі, віку, доходів або статусу. І жодна людина не заслуговує на дискримінацію, пов’язану з цим діагнозом. 

Сьогодні туберкульоз добре піддається лікуванню за умови своєчасного виявлення та регулярного прийому медикаментів. Пацієнт, який розпочав прийом протитуберкульозних препаратів вже за короткий проміжок часу стає абсолютно безпечним для оточуючих.