Маємо пам’ятати тих, хто поліг у боротьбі за Україну
День героїв України святкують 23 травня і присвячений він різним сторінкам національно-визвольної боротьби нашого народу.
Це своєрідний день пам’яті всіх, хто присвятив своє життя боротьбі за свободу та незалежність України.
Це свято величі духу українських вояків, борців за волю країни, які у цій боротьбі з ворогами залишилися нескоренеми. Для нас це свято дає можливість відродити історичну пам’ять і на величі духу тих, кого вже з нами немає, плекати нових героїв, нових захисників української нації, захисників незалежності України.
Наші герої – це прості люди, жінки та чоловіки, хлопці та дівчата, діти та літні люди, які стали до лав: руських дружин великого князя Святослава і короля Данила козацьких полків Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського, Січових стрільців Дмитра Вітовського, Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери, Української Повстанської Армії членів визвольного руху шестидесятників та активістів Небесної сотні і воїнів АТО, ООС.
Історія «героїчного» свята
Виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно воно було запроваджене постановою ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові: «Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня».
Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали учасники визвольного руху.
Цього дня члени та юнацтво ОУН проводили закриті святкові зібрання (сходини). Кімнату прикрашали прапорами та портретами Міхновського, Коновальця та Петлюри. Передбачалося дотримання певного церемоніалу, складовими якого було вшанування пам’яті полеглих героїв хвилиною мовчання, зачитування наказу крайового Провідника, виголошення коротких промов та складання присяги новими членами організації.
Для широкого загалу, де було можливо, проводилися «масові» святочні зібрання. Біля могил місцевих героїв збиралися люди, співали гімн України, марш «Зродились ми великої години», виголошували промови.
«Точно о год. 8.30 вечора 23.05 мають дзвонити дзвони у всіх церквах, – йдеться у «Інструкції ОУН в справі святкування. Свято Героїв Революції». – Могили прибрані квітами, з національними стрічками організаційних кольорів. З хвилиною биття запалити довкруги могили 4 великі смолоскипи, які мають горіти цілу ніч. Національний Прапор вивішений на могилі. Організаційний Прапор (прапор ОУН) вивішений лише в часі святочного зібрання. Біля Могили стоїть весь час святочно зібрана почесна сторожа з хлопців і дівчат».
Цей день був особливим у середовищі української діаспори, яка популяризувала тяглість української військової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, козаччини до двадцятого століття. Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність наступні покоління.
«Батьки» визвольного руху України
Дата 23 травня була вибрана не випадково. У травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.
Микола Міхновський народився 31 березня 1873 року на Полтавщині у родині сільського священика та являвся нащадком старовинного козацького роду. За життя був адвокатом, публіцистом, ідеологом самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття. Автор програмного документу Браства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна». Під час 1-ої світової війни – поручик, служив у Київському військовому суді. Разом з однодумцями розробив програму творення українського війська, яку з початком Української революції 1917–1921 активно втілював у життя. Засновник і керівник утвореного 16 березня 1917 Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, член Українського генерального військового комітету, один з організаторів 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького.
3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у саду садиби його друга Володимира Шемета. У передсмертній записці: «Ніж вони мене, краще я сам себе»…
Євген Коновалецьнародився 14 червня 1890 року у Зашкові на Львівщині у вчительській родині. Він був природженим лідером. У 27 років, з’явившись у Києві після російського полону, він створив і очолив одну з найбоєздатніших частин армії Української Народної Республіки – формацію Січових стрільців, яка відіграла вирішальну роль в багатьох критичних ситуаціях: під час січневого більшовицького заколоту в Києві у 1918-му, під час антигетьманського виступу Директорії, і під час низки боїв 1919 року.
У 30 років він очолив підпільну Українську військову організацію, яка продовжила боротьбу за Українську державу. УВО мобілізувала українські сили на еміграції, дала поштовх для пошуку нових шляхів утвердження української ідеї.
У 38 років його авторитет і вміла організаційна робота стали запорукою створення Організації українських націоналістів, яка об’єднала галичан і наддніпрянців і стала найуспішнішим політичним проектом, що кардинально змінив нашу історію. Сам Євген Коновалець став своєрідним «містком» між двома поколіннями учасників боротьби за незалежність: тими, хто боровся в 1917-1921 і тими, хто повстав у 1940-ві.
У 1938 році, саме 23 травня Євгена Коновальця вбив радянський агент у нідерландському Роттердамі.
Симон Петлюранародився22 травня у 1879 році у Полтаві в родині міщан з давнім козацьким корінням. За життя був журналістом, літературним і театральним критиком, головою Директорії, Головним Отаманом військ і флоту УНР.
Під час Української революції 1917-1921 років – голова Українського Генерального Військового Комітету, Генеральний Секретар військових справ, творець Гайдамацького коша Слобідської України, Голова Директорії Української Народної Республіки та Головний отаман Військ і Флоту УНР. Після революції, на еміграції очолив Державний Центр УНР в екзилі: протидіяв більшовикам на міжнародній арені, намагався зберегти українські державні установи та військо, об’єднати українську еміграцію довкола продовження боротьби та заручитися підтримкою західних урядів.
Убитий 25 травня 1926 року радянським агентом Самуїлом Шварцбардом у Парижі. Попри масштабну кампанію із дискредитації Симона Петлюри, його ім’я для багатьох українців залишилося символом нескореності та боротьби за незалежність України.
Безумовно, ці величні постаті залишили в історії України неабиякий відбиток, що дав у свій час потужний поштовх до створення нової вільної суверенної України. І до Героїв України їх відносять цілком виправдано.
Відзначення у незалежній Україні
Після 1991-го року свято стало набувати популярності. Традиція святкувати День героїв у незалежній Україні започаткована за ініціативою Львівського обласного об’єднання «Просвіта», Конгресу українських націоналістів й підтримана Львівською обласною і міською радами та низкою інших громадських організацій.
Зокрема, на честь свята студенти Львівського державного університету фізичної культури зазвичай несуть вулицями міста смолоскипний вогонь. Його запалюють у селищі Білогорща (на місці загибелі командувача УПА Романа Шухевича) і несуть до пам’ятника Тарасові Шевченку та меморіалу загиблим воїнам УГА на Личаківському цвинтарі.
У 2014 році масштабні відзначення Дня Героїв відбулися у Волинській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.
Наразі свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв саме цього дня міцнішає. Окремі громадські організації вимагають визнання Дня Героїв офіційним державним святом. Особливо, з огляду на те, що з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка анексувала Крим та окупувала частину Донбасу. На жаль, ряди героїв, які віддали своє життя в останні сім років, поповнюється чи не щодня.
Нині, як і сотні років тому, українці гинуть, виборюючи право бути вільними. І ми маємо пам’ятати кожного, хто поліг у цій боротьбі, а також продовжувати їхню не легку справу, аби наша країна залишалась незалежною.
Слава Героям України!
Сторінку підготувала Анжела Замотаєва за матеріалами сайтів Українського інституту національної пам’яті та Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
