«СОВОК» ПРОЦВІТАЄ

Нас розділяють на тих, ким пишатися, а ким ні ще з раннього дитинства. Хтось швидко читає, хтось гарно малює, а хтось додає та віднімає. На дошку цих славних діток, будемо ними пишатися! А рештою? Діти ходять коридорами і зиркають на тих, кого виділили…Звісно, це не пряме цькування, але в будь-якому разі вже від малого, за якоюсь там «формулою успіху», визначають чиїми Марічками та Івасиками пишатися, а чиїми ні – геніальними чи чужими…

Наступний етап, де виділяють найкращих і тих, на кого варто рівнятись у житті, – районна Дошка пошани. Нічого не маємо проти тих людей, хто удостоївся «висіти» на Дошці пошани. Тільки єдине питання: скільки ще той «совок» буде нас тримати?!

Цей, без перебільшення, агітаційно-пропагандистський винахід, що являв собою стенд із іменами і світлинами передовиків виробництва, вигадали в радянські часи. Своєю метою Дошка пошани мала підвищення продуктивності виробництва та заохочення. У перші роки радянської влади її називали червоною дошкою, при цьому на противагу їй існувала чорна дошка (дошка ганьби), на яку заносилися п’яниці, прогульники та ледарі. Дошка пошани передбачалася «Правилами внутрішнього трудового розпорядку», що регламентували трудовий розпорядок у радянських установах, на підприємствах і в організаціях. Крім того, існували міські, районні, обласні, крайові та республіканські Дошки пошани.

Після ліквідації СРСР і зміни політичного й економічного ладу на початку 1990-х років використання дощок пошани на законодавчому рівні припинилося (окрім Білорусі).

Та в Гадяцькому районі, напевно, нічого не змінилося. Днями на офіційній сторінці районної ради у Фейсбук оприлюднили оголошення про те, що «Відповідно до Положення «Про районну Дошку пошани», затвердженого сесією районної ради від 17.07.2007 року, розпочато прийом пропозицій щодо колективу чи кандидатури для занесення до районної Дошки пошани. Разом із поданням додається характеристика заслуг працівника або колективу»…

От не можемо зрозуміти, яка різниця між уявним колективом управління, яке гіпотетично скоро з’явиться на дошці, і помічником вихователя дитсадка, у якого шанси удостоїтись високої честі бути вшанованим на цій же дошці прирівнюються до нуля. То можливо, й справді прийшов час таки прощатись із радянською минувшиною?

Оксана Кириченко