«ОДИН КРОК, ОДНА ПОСМІШКА»

На Гадяччині побував мандрівник зі Швейцарії Томас Періссінотто, який пішки хоче подолати 21 тисячу кілометрів від Женеви до містечка Дханушкоді, що на півдні Індії.

Ми мали змогу поспілкуватися з мандрівником. Подорожує він із великим дорожнім рюкзаком та палицями для скандинавської ходьби. На рюкзаку напис: «One step, one smile. A walk for the children», у перекладі «Один крок, одна посмішка. Прогулянка для дітей». Спілкувалися за допомогою перекладача, подруги колективу редакції Надії Тихоненко.

Томасу 31 рік. У Швейцарії залишилися батько, мама та молодший брат. Зізнається, що власної родини поки не має.

«Три роки тому познайомився з людьми, які також подорожують пішки. Вони повністю змінили мій світогляд, – розповідає нам Томас. – Саме із того часу й почався мій саморозвиток, дослідження життя. Один із друзів мені говорив, що світ, в якому ми живемо, далеко не ідеальний. Я розмірковував над цим і зрозумів, що ми не можемо змінити його на краще. Але можемо змінити себе. Я читав багато книжок, відвідував лекції, ходив у храми. І вирішив, що хочу пізнати світ, побачити його і довести, що він прекрасний. Думав, що найкращим способом пізнання світу та людей буде піша подорож. Так і виникла думка мандрувати. Але далі міркував: а чи зможу я якось допомогти комусь? Тому вирішив долучитися до благодійності».

Подорож відбувається в рамках кампанії «One step, ones mile». Це швейцарська благодійна організація, яка допомагає гуманітарним проєктам, метаю яких є збір коштів для хворих дітей Непалу та Індії. Томас є своєрідним ланцюжком між спонсорами та організаціями, які опікуються дітьми. За кожен пройдений кілометр спонсори перераховують певні кошти на лікування діток.

Про Україну говорить, що дуже сподобалася, люди гарні, привітні, гостинні.

«Це десята країна на моєму шляху. Взагалі у планах обійти дев’ятнадцять країн. Кожного дня проходжу від 20 до 40 кілометрів. Адже я зустрічаюся з різними людьми, які гостинно запрошують до себе, щоб поспілкуватися, дадуть поїсти, залишать на ночівлю, а це, як правило, затягується на довше, ніж планувалося».

Томас розповів, що має всі необхідні речі: намет, спальний мішок, теплі речі, воду та їжу. В середньому, вага рюкзака коливається від 20 до 26 кілограмів, залежить від того, скільки в ньому їжі. Коли було тепло – ночував у наметі, зараз зупиняється в готелях. Та здебільшого надає перевагу кауч-сьорфінгу, тобто ночівлі у місцевих жителів, оскільки для нього це найкраща можливість поспілкуватися з людьми та дізнатися більше про ту країну, через яку пролягає його шлях.

Реакція людей буває різною, інколи глузують, кажуть, що божевільний, адже йти пішки до Індії – це занадто. Хапаються руками за голову, а потім підходять і вітають. Загалом неприємних чи небезпечних ситуацій із Томом за час подорожі не траплялося. Одного разу лише була загроза в лісі від тварини, та все обійшлося.

До цього часу єдиний раз він був змушений порушити правила. Під час перетину польсько-українського кордону виявилося, що відсутній піший перехід, тож довелося сісти у авто. Оскільки доводиться долати великі відстані, то взуття зношується досить швидко. За підрахунками Томаса, йому доводиться кожні дві тисячі кілометрів змінювати пару взуття. В цілому вийде зносити у майже 12 пар взуття. Все залежить від якості та погодних умов.

«Йдучи, я прислухаюся до свого відчуття, до природи навколо, отримую позитивний заряд енергії, тому ноги також заряджаються. Більшість часу проводжу наодинці, йду та згадую про розмови, які запам’яталися, людей, думаю над їх настановами, побажаннями, рекомендаціями, посмішками. Передивляюся фото, зроблені мимохідь. Це все допомагає мені зрозуміти, що все, що я роблю, є правильним. Отримую насолоду від того, що, прийшовши в гарне мальовниче місце, вмощуюсь і фокусуюся на тому, куди мені йти далі, скільки кілометрів пройду та де буде наступна зупинка. Та коли мені стає вкрай важко, а є такі дні, коли мовби все заважає, я починаю думати та згадувати дітей, заради яких я подався у подорож».

Після України Томас вирушає до Росії, а далі на шляху Казахстан, Монголія, Китай. Його великий шлях почався з маленького кроку. Підтримати Томаса можна на сайті Onesteponesmile. Тут можна відстежити трек мандрівника.

У червні 2021 року Томас планує прибути в Індію.

«Bonjour-bonjour!»

Саме так починає свої пости у соцмережі Том Пері. Він веде сторінку у Фейсбук, де ділиться враженнями про місця та людей, яких зустрічає на своєму шляху. Подорож Гадяцьким районом тривала всього два дні, проте він встиг назбирати позитивних вражень, які підтримуватимуть його під час продовження подорожі. Ось що він написав про мандрівку по нашому району:

13.01. 2020

… Із Остапівки, де я вдосталь насмакувався супу «frozen» (найімовірніше так він називає наш холодець) та сала, я «поїхав» у Петрівку-Роменську. Але оскільки там мені ніде не запропонували заночувати, довелося думати: розкласти свій намет або продовжити шлях до наступного великого міста, за 20 кілометрів. Я прийняв рішення йти далі і інтуїція мене не підвела!

Я йшов дорогою, що веде до Гадяча. Після десятка кілометрів вже задумувався шукати місце для відпочинку, але вночі знайти де поставити намет складно, тому я продовжував йти. Повз проїздили легковики та вантажівки, я зупинився, бо задзвонив телефон – це був Микола з Гадяча, з яким я познайомився у Швейцарії. Я вірив, що ми повинні зустрітися! Він запропонував забрати мене автомобілем і підвезти до міста. Пропозиція, звичайно, хороша, але я відмовився, бо мій принцип – йти пішки, а я поважаю свої принципи. Але Микола був наполегливий, тому я попросив його допомогти мені з готелем, який я попередньо знайшов у Гадячі. Ми домовились зустрітися на в’їзді в місто.

8 кілометрів я пройшов швидко. Подолати цю відстань допомогли калорії (а це блини та холодець, якими мене пригощали протягом дня) і бажання зустріти свого друга! Він пригостив мене гарячою «паніні» (тост) із напоєм. Бажаючи якнайшвидше дістатися до місця ночівлі, я погодився сісти в авто Миколи і проїхати останню милю. Але, звичайно, наступного дня, щоб відновити маршрут, Микола повернув мене на те ж місце, куди я дійшов. Я дуже вдячний йому за допомогу.

Того ж дня я зустрівся із командою місцевої газети bazarmedia.info. Перекладач, редактор і прекрасний журналіст! Момент чистого щастя! Вдячний за подарунки (величезний шматок смачного органічного козячого сиру від редактора газети – це bellissimo)! Ці зустрічі підтверджують, що моя інтуїція мене не підводить!

Дякую Всесвіту за те, що дав мені можливість прожити такі емоційні моменти. Світ прекрасний!

14.01.2020

Знову тепло від того, що я прокинувся вранці у Веприку в гостях у людей, які прийняли мене вчора ввечері.

Збирався шукати місце для ночівлі і побачив велику будівлю з двома українськими прапорами, намагався поспілкуватись із допомогою перекладача з дітьми, які гратись поряд, але безуспішно.

Дорогою побачив маленький кіоск, де мене дуже тепло прийняла людина, яка працює там – пригостила смачним перекусом і чаєм. Не повірите, потім вона почала розпитувати у людей, хто б міг прийняти мене переночувати! І така добра людина знайшлась. Одна дівчина, яка чудово спілкується італійською, пропонувала відвезти мене в Гадяч у готель. Пропонували забрати машиною, я довго намагався пояснити, що не використовую інших засобів пересування, окрім моїх маленьких ніг. І був вимушений відмовився, бо звідти прийшов вранці. Тому інші добрі люди прийняли мене на ніч.

Дивуюся чудовому часу, проведеному разом! Чарівно, я навіть побачив леді, які співали Різдвяні пісні! Вранці мені пригостили добрим сніданком і я повернувся на місце, де ввечері закінчив свою подорож. Я щиро дякую людям, яких я зустрів на своєму шляху, за те, що так добре піклувалися про мене! Сподіваюся всім серцем, що наші зустрічі принесуть вам стільки ж щастя і радості, як і мені! Тисяча подяк усім вам. ♥

«Базар Медіа в Україні»