Кандидати в президенти: чому їх так багато?

Президентські вибори 2019 року вже встановили в Україні історичний рекорд за кількістю кандидатів на крісло глави держави.

Чому ж так багато політиків вирішили вирушити у похід за президентством та чи обіцяє така кількість кандидатів справже торжество демократії, розповість bbc

Черга у президенти

ЦВК вже зареєструвала 34 кандидатів у президенти, але реєстрація ще не завершилася – претендентів реєструватимуть до 8 лютого включно.

Всього ж документи подала 91 людина, яка вважає, що може стати главою держави.

17 з них подавалися в останній день.

Копирайт изображенияУНІАН

І хоча понад 20 вже отримали відмову ЦВК (причому двом “кандидатам у кандидати” відмовляли двічі), очікується, що кількість зареєстрованих претендентів може перевищити 40 чи навіть дійти до півсотні.

Попередній рекорд за кількістю учасників президентських перегонів протримався 15 років: у виборах 2004 року брали участь 24 кандидати.

Ті вибори закінчилися “Помаранчевою революцією”.

У президенти чи у Верховну Раду?

Неймовірну популярність цьогорічного походу в президенти політологи пояснюють тим, що насправді більшість кандидатів не так хочуть стати главою держави, як потрапити у наступну Верховну Раду у жовтні.

“Є фаворити кампанії, які справді намагаються перемогти на виборах президента… Але 90% кандидатів зараз насправді ведуть парламентську кампанію”, – вважає директор Інституту інформаційного суспільства Ярослав Павловський.

“Наприклад, Вілкул йде, щоб сформувати нове політичне обличчя для залишків Партії регіонів. А Зеленського проштовхують, щоб він сформував потужну виборчу колону на осінь 2019 року, став локомотивом для просування людей Коломойського на наступних виборах”, – додає політичний експерт.

Копирайт изображенияУНІАН

Самі згадані кандидати запевняють, що беруть участь у президентських перегонах виключно заради перемоги, а Володимир Зеленський, який за соціологією взагалі може розраховувати на вихід у другий тур, наполягає і на своїй повній незалежності від бізнесмена Ігоря Коломойського.

Інший політолог Володимир Фесенко також вважає, що багато кандидатів у президенти насправді “сподіваються здобути пристойний результат, щоб привабити спонсорів і продемонструвати перспективи своєї партії”.

“Ще кілька політиків будуть “продавати” себе після президентських виборів. Навіть якщо результат буде менше відсотка, все одно можна буде “продати” себе у той чи інший прохідний список на виборах у Раду”, – пояснює експерт.

“Технічні кандидати”

Традиційно, вистачає серед претендентів на крісло президента і так званих “технічних кандидатів”.

“Є два види технічних кандидатів. Через одних фаворити заводитимуть своїх людей у виборчі комісії. Зрозуміло, що група кандидатів торгуватиме своїми місцями у виборчих комісіях – це своєрідний бізнес”, – каже Володимир Фесенко.

Інші “технічні кандидати” матимуть основне завдання – критикувати фаворитів, додає Ярослав Павловський.

“Є “особисті” пари кандидатів, які будуть працювати, наприклад, проти Порошенка чи Тимошенко. Вже бачимо, що Шевченко виносить “порох з осель” (ідеться про слоган кандидата Олександра Шевченка. – Ред.), чи що балотується Юрій Тимошенко, який буде випрацьовувати певні тези”, – наводить приклади політичний експерт.

Копирайт изображенияФЕЙСБУК ОЛЕКСАНДРА ШЕВЧЕНКА

Сам Олександр Шевченко свою “технічність” заперечує, й наголошує: йде на вибори після “праймаріз” у його партії “Укроп”.

А Юрій Тимошенко – позафракційний депутат та однофамілець Юлії Тимошенко – одразу після подачі документів до ЦВК написав у Facebook, що прагнув балотуватися у президенти “останні 30 років свого життя” і жодним чином не виконує чиєсь замовлення.

“Жертви”

Копирайт изображенияКОМПАРТІЯ УКРАЇНИ

Нарешті, є ще кілька кандидатів, які сповідують виключно власні інтереси, безвідносно до виборів, кажуть експерти.

“Такі специфічні кандидати – наприклад, Роман Насіров чи Надія Савченко (навіть якщо її не зареєструють) – хочуть використати своє балотування як аргумент, що їх переслідують за політичними мотивами”, – вважає Володимир Фесенко.

До таких “політичних жертв” можна віднести і лідера комуністів Петра Симоненка, якого ЦВК так і не зареєструвала кандидатом від Компартії через закони про декомунізацію.

Симоненко одразу заявив про тиск з боку “хунти” й побідкався, що не встиг зібрати 2,5 млн грн, щоб податися вже як самовисуванець.

Ілюзії і 2,5 млн грн

Копирайт изображенияGETTY IMAGES

Володимир Фесенко не виключає, що на такий масовий “похід у президенти” впливає і криза довіри до еліт та старих політиків: “Це спонукало людей, у яких виникли ілюзії щодо можливого успіху на виборах, податися у кандидати”.

Ярослав Павловський не вважає масовість балотування позитивним явищем: “Для країни це не дуже добре, адже кампанію, вочевидь, переводять у технологічну складову й будуть грати “на мізері” – знижуватимуть явку і мотивацію чужих виборців, гратимуть з перерахунком голосів”.

А 2,5 млн грн, які кожен кандидат має внести як заставу, на думку експерта, всерйоз на кількість претендентів не впливають:

“Для певних кандидатів це може бути не так вже й безболісно для кишені, але для “технічних”, яких фінансують інші кандидати, це не така вже й проблема”.

Остаточно кількість зареєстрованих кандидатів стане відомою 9 лютого, але ще до 8 березня кожен кандидат матиме змогу офіційно зняти свою кандидатуру . І повернути 2,5 млн грн.