Покровителька пошти та проста сільська жінка
Є таке свято – Міжнародний день сільських жінок, який світ відзначає 15 жовтня.
День сільських жінок – це коли суспільство має звернути особливу увагу на життя жінок у сільській місцевості. Цей день має нагадати, наскільки люди зобов’язані сільським жінкам і наскільки цінною є їхня праця, що часто залишається непоміченою, який неоціненний внесок роблять ці жінки для утримання кожної міської родини та держави. Саме їм належить неоціненна роль берегинь родинного затишку, вони народжують і виховують дітей, здебільшого тримають та доглядають за господарством, та ще й при всьому ходять на щоденну роботу.
Коли готувався матеріал про День пошти, ми дізналися про дуже хорошого працівника із 50-річним стажем у сфері пошти, а також гарну та чуйну сільську жінку, яка народилася та проживає у селі Рашівка. Тому вирішили поєднати в особі Марії Гончаренко два свята – професійне День пошти та День сільської жінки.
Ще з початку нашої розмови стало зрозуміло, що ми не прогадали із вибором героїні. Адже про неї із такою повагою та шаною розповідають її односельці. Хваляться, що саме на ній тримається вся поштова робота в селі.
«Закінчивши школу у 1966 році, працювала рік у колгоспі, – розповідає Марія Олексіївна. – Одного разу, будучи 17-річною дівчиною, погодилася попрацювати листоношею на декретному місці, і з того часу й до сьогодні майже живу роботою. Зараз, маючи 51 рік стажу, працюю начальником Рашівського відділення пошти».
Зі слів героїні, вона, як і більшість жителів села, має чимале господарство. Окрім свиней та птиці, обробляє город. Родина невелика, але дружна. Дуже пишається своєю онучкою, що та пішла по її стопах, працює також на пошті, але вже на «Новій».
Бідкається пані Марія, що вже й рада піти на заслужений відпочинок, та не відпускають її односельці, бо вважають покровителькою рашівської пошти. Сама ж жінка сором’язливо та навіть із сльозами на очах зізнається, що навіть не уявляє себе на пенсії, не може залишитися без своєї роботи, яка все життя приносить їй тільки радість. Як то їй бути без спілкування, на яке так чекають її постійні відвідувачі, котрі приходять хоча б просто поговорити, поділитися радостями і незгодами.
На завершення нашої розмови на запитання актуальності професії листоноші Марія Олексіївна трохи розгубилася: «Часи тепер інші, але я переконана, що це хоча й складна, але дуже потрібна робота, тому не треба боятися, просто треба жити професією – і все».
Колектив редакції «БМ» адресує свої вітання всім сільським жінкам та бажає сили, міцного здоров’я, затишку, родинного тепла і миру.
