Містика і правда Гадяцького краю

Старий дубе! Про що ти розповіси мені? Про Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Миколу Гоголя? А може про славні козацькі подвиги, про українських гетьманів і столицю гетьманської держави Гадяч? А що ж було раніше? Ні, тебе тоді не було ще й на світі! Он ті далекі кургани пам’ятають більше – бойовий запал войовничих племен, рало землероба, орди кочівників, набіги, війни, Київську Русь. Але й вони не все знають про нашу історію. А от Замкова Гора, Червона Гірка, швидкоплинний Псел. Вони все пам’ятають! Тільки мовчать…

Історія народу – це вічне коріння, і чим вона древніша, славніша, тим міцніший і духовно багатший народ. Історія пишеться не тільки в міфах, легендах і літописах, вона записана в колективній, глибинній підсвідомості народу, в нашій моралі, нашому менталітеті, в наших душах. Нам є чим пишатися, нам є що згадати, вивчати і берегти, бо Аратта (Сонячна країна) – Україна – це колиска світової цивілізації, якій більше 7 тисяч років. Саме з неї походять усі пагони – Шумер, Єгипет, Китай, Індія. Це вже доведено археологами та істориками.

Місто Гадяч має багату і славну історію. Дехто вважає, що вона починається в козацькі часи. Глибока помилка! І ми крок за кроком будемо наближатися до прочитання всього минулого нашого міста. Це настільки грандіозна праця, що її вистачить не одному поколінню дослідників. На даному етапі за основу бралися міфи, літописи, логічні умозаключення, здогадки, інструментальні спостереження, вивчення місцевості, висновки археологів, істориків, геологів. Разом усе це виявило не просто історію міста, одного з найстаріших на Україні і в Європі, а неймовірну, загадкову і таємничу подорож у часі, породило ще більше запитань, дало нам нові поняття про наше буття.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ МІСТА, ЙОГО ГЕРБА, ВІК ГАДЯЧА

Існують дві загальновизнані версії походження назви міста Гадяч.

Перша – ГАДЮЧЕ, можливо в цій місцевості над Пслом (ПСЕЛ, ПО-СЕЛ, ПОСЕЛЕННЯ) водилось безліч гадюк. Таке тлумачення не підходить, тому що слово «гадюка» досить сучасне, йому не більше 200 років. Натомість слово «ГАД» – одне з найстаріших у мові. Під цим терміном розумілися не тільки змії, а все, що живе під ногами, в землі, внизу. Самі ж змії у всіх древніх віруваннях (крім християнства) були мудрими, мали вигляд божеств, їм поклонялися (Шумер, Єгипет, Індія, Китай). Та й зараз змія є символом медицини.

Друга – ГОДЯЧЕ – тобто придатне для життя. Дуже вірне трактування – в давні часи місто займало надзвичайно вдале положення: його оточували дрімучі ліси і глибокі балки-яри, де можна сховатися і важко пройти ворогові, зручні для оборони підвищені місця, неподалік були луки, родюча земля для землеробства, велика річка.

Дослідження, які провів автор цих рядків, дають інше розуміння стародавньої назви. Звернемось до літописних джерел. Відповідно до офіційної версії, Гадяч заснований у 1634 році польським шляхтичем Жолкевським. Про це є запис в «Опису Полтавської єпархії за 1903 рік». Але ось що пише «Альманах пошани підприємств Полтавщини»: у 1630 році Гадяч – велике торгове місто, а раніше, у 1610 році, він був звільнений від податків. У «Опису…» є надзвичайно цікаве повідомлення на сторінці 40: «На пространстве Полтавской губернии при Богдане Хмельницком произошли следующие перемены: не только закрытые при гетьмане Федоре Богдане Кропивянский, Гадячский, Лубенский и Прилуцкий полки были восстановлены, но сверх этого были открыты еще два полка – Ирклиевский и Зеньковский». Це свідчення того, що Федір Богдан, який був гетьманом у 1576-1579 роках, «закрив» Гадяцький полк! А закрити можна лише те, що вже існувало. Отже, Гадяцький полк і місто Гадяч існували, і місто було великим уже до 1579 року.

У вищезгаданому «Опису…» є відомості, що в Гадяцькій Петропавлівській церкві зберігався дзвін, відлитий 1556 року. А як пише той же «Опис…», дзвони навколишньої округи відливались саме в Гадячі. Ось що пише І. Наливайко: «…У 1556 році шляхетське панство Гадяча і міщани зібрали кошти і передали настоятелю Красногірського монастиря Тертику на побудову Миколаївської монастирської церкви».

У 1873 році в Санкт-Петербурзі був виданий «Історичний Атлас Росії», на 11-му листі якого є Гадяч. А підпис такий «Границы Литовской Руси в 1533 году». Що цікаво: на території Полтавської області показано єдине місто, і це саме Гадяч. Отже, він був дуже важливим і значним центром.

Почитаємо «Историю руссов», В ній пишеться: «…Гетьман Ружинский учредил двадцать козацких полков, в две тысячи каждый, назвав их по знатнейшим городам, как-то: Киевский, Черниговский, Переяславский, Полтавский, Гадячский…. По устроении таким образом войска Малороссийского, когда в 1516 году Хан Крымский Мелик-Гирей, по союзу его с князем Московским Василием Ивановичем шел войною на Польшу и Малороссию… напали на стан татарский, прошли его насквозь, поражая обезумленных татар, и так разбили хана и его войско… и возвратились со славою в свою землю».

Отже, уже в 1516 році Гадяч був одним з найзнатніших міст України. З літописних джерел відомо, що Гадяцький Красногірський Миколаївський монастир засновано 1442 року.

Потрібно розібратися ще з одним поняттям, що дійшло до нас з глибини віків – «ГАДЯЦЬКИЙ КЛЮЧ».

Цей вираз зустрічається в літописах, але ніде немає пояснення, що він означає по суті. Нині це поняття відноситься лише до козацьких часів і тлумачиться як військово-територіальний термін. Але чому є лише «Гадяцький ключ», а немає Полтавського, Чернігівського, Київського, Московського? Очевидно, що цей термін необхідно розуміти наступним чином: Гадяч є ключем до якоїсь надважливої таємниці, до духовних знань, їх витоків, він «відкриває» ці знання. Нижче ми наблизимось до розуміння цього поняття.

Є принципово важливі відомості журналіста Івана Наливайка («Зоря Полтавщини»), який тривалий час вивчав архівні й рукописні матеріали, що зберігаються у Полтавському і Київському держархівах. Це дуже відповідальна і порядна людина, повідомленням якої можна довіряти. В історично-релігійних книгах, які були спалені за розпорядженням радянської влади в 1947 році, як ідеологічно шкідливі, згадується, що під час нашестя на Київську Русь хана Батия Гадяч вцілів, а от Хорол був спалений. Кочівники рухалися по більш відкритих південних просторах. Населення втікало на північ, де були ліси і болота, у тому числі й у Гадяч. Автор цього тексту особисто виявив два невеликих укріплення того часу на болотистих заплавах Псла. Протягом тривалого часу, коли Київська Русь була спустошена, місто залишалось живим.

Уважно вчитаємось у «Повість временних лет». Під час походу на половців 1111 року років тому Володимир Мономах пройшов Лохвицю.

«И выступили в поход во второе воскресенье Великого поста, а в пятницу были на Суле. В субботу они достигли Хорола, и тут сани побросали. А в то воскресенье пошли, когда крест целуют, пришли на Псел».

Був початок березня, і військо князя пересіло із саней у вози. Для цілого війська їх потрібно було багато. Зробити їх могли лише в Гадячі. Тут жили люди і тут був ліс. З тих давніх часів надовго прижилась у Гадячі назва: КОЛІСНИКИ (або хутір Колісницький). І лише приблизно 150 років тому це місце стало називатися Заяром.

Французький інженер Боплан, який склав карту України початку 17 ст., у своїй «Книге Большого чертежа» на підставі документів і свідчень, які нам невідомі або не збереглися, згадує про давньоруське городище Гадське, що знаходилось на місці сучасного Гадяча у ІХ-ХІІІ ст. Аналогічні дані про Гадське городище знаходимо у «Трудах Полтавської комісії». Більше того, ці «Труди…» і археологічні дослідження свідчать, що на річці Псел було розташовано багато городищ Київської Русі. Це нинішні: Кам’яне, Книшівка-Броварки, Гадяч, Рашівка, Лютенька, Савинці. Більше того, у 2013 році автор цього буклету виявив велику групу древніх оборонних споруд на правому березі р. Псел, зовсім невідому історикам. Виходить, що це східний аналог Посульської оборонної лінії, передовий форпост Київської Русі.

Звернемось ще до одного історичного факту. Відомий письменник-історик Семен Скляренко у своїй книзі «Володимир» на основі історичних джерел і свідчень пише, що великий князь по дорозі з Херсонесу до Києва переїжджав Гадяч. Письменник документально визначив не тільки міста, а й простежив дорогу Володимира до Києва. Але як це могло трапитись? Подивившись на географічну карту, ви зрозумієте, що Гадяч НЕ лежить на дорозі з Херсонесу до Києва. Після перемоги над Візантією і взяття Херсонесу Володимир основну частину війська послав на лодіях по Дніпру до Києва, а сам спеціально поїхав до Гадяча, а вже потім на Київ. Для такого рішення потрібна була надважлива причина. Яка ж вона? Духовна! Князь Володимир віддав дяку і подарунки! Кому і чому – ви зрозумієте в кінці нашої розповіді.

100 років тому археологи Бранденбург і Спіцин проводили розкопки в центральній частині Гадяча. Вони виявили на цій території поселення ранніх слов’ян. Поселення датується 8 століттям. Нагадаємо, 8 століття – це 700–800-ті роки. Якщо взяти середину, то виявляється, Гадячу 1250 років, і це підтверджено результатами археологічних досліджень. Велика кількість знайдених експонатів зберігається в Ермітажі. Ще не існувало Київської Русі, а Гадяч уже жив своїм незвичним життям.

На відміну від багатьох інших міст, життя в Гадячі практично не переривалося протягом останніх 13 віків, а це дуже визначний факт.

Протягом періоду з VIII століття до нашої ери по XVII століття нашої ери територія Гадяча була не просто «диким полем», як дехто вважає, а ареною найважливіших процесів народотворення, війн, міграцій, переселень. У період із 6 по 16 ст. н.е. Гадяч знаходився на східних рубежах спочатку Славії, Куявії, Артанії, потім Київської Русі, Литовської держави, пізніше Польщі і нарешті гетьманської України. Це змушувало населення робити потаємні підземні схованки.

Розглянемо герб міста

Нагадаємо, це Святий Георгій вражає списом темного гада (підземні сили й духи). Слід зауважити, що ангельські крила на гербі з’явилися лише 1782 року. Придивимося до воїна на гербі – так це ж римський легіонер! Історики стверджують: у II—III ст. нашої ери в наших краях неодноразово перебували римські легіонери. Є багаточисельні матеріальні підтвердження цього факту – дані археологічних розкопок і знахідки. Назва села Римарівка походить саме від слова Рим, римлянин. Найбільш імовірно, що легіон стояв поблизу нинішніх Рашівки і Лютеньки, а в Гадячі легіонери боролися з місцевим населенням, яке ховалось у підземеллях. Римляни називали цих людей гадичі (тобто люди, що живуть під землею), а місце – Гадич, і увічнили свою боротьбу в гербі. Але вони лише трохи переробили символи – герб і назву, які існували задовго до їх приходу. Таким чином ми дійшли до рубежу II-III ст. нашої ери.

Розглянемо герб більш детально і побачимо на шоломі воїна пишне пташине пір’я. Це символ не рядового легіонера, а видатного воєначальника. Хто ж це міг бути? Звернімось до історичних подій. Згадаємо блискучу перемогу Олександра Македонського над Дарієм III 2300 років тому. Історичні джерела свідчать: війська Олександра, переслідуючи Дарія південноукраїнськими степами, дісталися Дону. Його полководці доходили до самої Полтави. То може на гербі Гадяча зображений хтось із полководців Македонського, а може і він сам? І герб – це символ його перемоги? Цілком можливо.

А що ж було раніше? Згадаємо, що ГАД, ГАДЕС (АЇД) у Древній Греції – бог підземного царства. То може і під Гадячем існувало інше місто-царство, підземне, і в нього був покровитель ГАДЕС? Це було б дуже логічно. Але до чого тут греки і де вони взялися? Жили поруч! За 60 кілометрів на південний схід існувало найпівнічніше давньогрецьке місто Гелон. Одна з основних доріг, що з’єднувала його з Балтійським морем, проходила через Гадяч. ТО МОЖЕ ЦЕ ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ «ІЗ ВАРЯГІВ У ГРЕКИ»? Спочатку грецькі колоністи хотіли заснувати місто на Пслі. Але це їм не вдалося через протидію місцевих жителів, які ховалися в підземеллях і мали сильну общину. Ось звідки підземне царство і ГАДЕС-ГАДИЧ-ГАДЯЧ! 2700 років! Це вік назви? Можливо! Але не самого міста і його герба.

7000 років тому з’явилося найдавніше державне утворення – знаменита Аратта. В період розквіту вона займала території Полтавської і ряду інших областей.

Підемо далі до витоків. Розглянемо символіку герба. Це ж центральна легенда – міф древніх слов’ян про Перуна-громовержця, який вражає Велеса – бога землі і тварин. Яка ж основа виникнення міфу? Найпростішою і явною виглядає наступна: протягом тривалого часу люди спостерігали, як блискавиці вдаряли в землю, і на основі цього явища виник міф. Але ж так було завжди, і хоч люди не розуміли природу блискавиць і грому, але вони спостерігали їх постійно і звикли. Міфи ж присвячувались, як правило, якимось визначним подіям. Що ж могло трапитись? Після довгих роздумів, різних версій і гіпотез залишилась лише одна, найбільш вірогідна і підтверджена фактами.

Приблизно 20 тисяч років тому, під час похолодання, у людей, які населяли територію міста і його околиць, відбувалась якась знаменна подія, свято. Можливо, це був день літнього сонцестояння. Ввечері, біля священного вогню почалися магічні ритуали. Раптом небо яскравою, сліпучою смугою розрізав величезний метеорит – болід. Серед ясного зоряного неба почувся грім, потім страшний удар, задрижало все навкруги. Небесний посланець вразив Землю, і це побачили всі за десятки і сотні кілометрів. Грандіозна подія настільки сильно вплинула на свідомість малочисельних людей, що в цьому місці почало концентруватись населення. Було знайдено уламок метеориту, і люди почали поклонятися небесному посланцю. САМЕ ТУТ виник найдавніший і основний протоміф древніх попередників слов’ян про Перуна і Велеса. САМЕ ТУТ закріпились перші поняття про небесні і земні божества – адже були свідки і матеріальні докази. САМЕ ТУТ, на основі цієї події, виник духовний центр групи племен. Пізніше з’явився Пантеон божеств, головними з яких були Перун і Велес.

В силу різних причин, в тому числі й похолодання, Пантеон – капище – був підземним. Рельєф і породи сприяли цьому. В капищі зберігався уламок метеориту і зображення знаменної події – перший герб Гадяча.

Чи є матеріальні підтвердження цієї версії, де сам метеорит? Підтвердження є! Після довгих пошуків відкрилися дуже дивні відомості про озеро Моховате поблизу Гадяча. В навколишній окрузі про нього ходять найрізноманітніші легенди-перекази. Найцікавіші з них наступні:

–        колись озеро було таким глибоким, що неможливо було виміряти його глибину;

–       із нього починалася річка;

–       колись озеро висихало, і на його місці було бездонне провалля;

–       у цьому місці водилась нечиста сила.

Центральна частина озера має майже круглий вигляд. Дослідження показали, що колись воно було дуже глибоким і тільки пізніше замулилося, заросло мохом, на ньому утворився торф. Поряд є аналогічні, але менші за розмірами западини. Як же вони утворилися? Задовільного пояснення немає. Це може бути тільки одне – метеоритні кратери. І головне – точно під озером існує магнітна аномалія. У глибинах лежить метеорит із великим вмістом магнітного матеріалу? В цьому місці часто відбуваються аномальні атмосферні явища, в тому числі й неодноразова поява НЛО, що спостерігав автор цих рядків і сотні гадячан. Метеорит має незвичайні властивості? МОЖЕ ЦЕ І Є «ГАДЯЦЬКИЙ КЛЮЧ»?

Уламок метеориту постійно зберігався у підземному капищі. Протягом багатьох тисячоліть воно було духовним центром. Це зовсім не означає, що тут існувало велике місто і приходили тисячі паломників. Навпаки, це місце було закритим, тут бували тільки посвячені жерці високого рангу, дуже обмежене коло осіб, які володіли таємними знаннями, і саме тут, біля метеориту з незвичайними або надзвичайними властивостями, вони черпали духовні сили. Головним жерцем і хранителем священного каменя був ГА– ДАЧ! Хто ж він такий? Управитель підземного світу, всього, що водиться на землі, управитель гадичів – людей, що тут проживали. Він знав, що відбудеться на Землі в майбутньому (ГАДАВ) завдяки незвичайному метеориту. Він володів ГАДЯЦЬКИМ КЛЮЧЕМ. Ось куди сягає середньовічне поняття. Гадач знав про війни і всі жахи майбутнього і саме тому до священного каменя не було доступу. Щоб не дати силу злу! Гадач – це не одна людина, це невелика група, каста жерців, за межі якої таємні знання не виходили.

ГАДАЧ! Так це ж назва нашого міста! Ми дійшли до його початку, до самих витоків. Отже, назва, герб-символ і вік Гадяча утворюють одне нерозривне ціле і виникли вони також разом.

Цілком можливо, що Гадяч був найстарішим духовним центром не тільки України, а й усього слов’янського і протослов’янського світу, всієї Європи.

Незважаючи на тисячоліття, війни і катаклізми, що відбувалися на цій території, символи-атрибути – назва і герб Гадяча – дійшли до нас по-суті незмінними з найдавніших часів. Є всі підстави вважати, що древнє святилище було діючим до періоду Київської Русі і навіть довше. Ось куди приїжджав Київський князь Володимир! До ГАДЯЦЬКОГО КЛЮЧА! Це був злам епох. Володимир уже прийняв християнство і їхав охрестити Русь. Але необхідно було останній раз побачити древню святиню і достойно попрощатися. Дуже вірогідно, що найцінніша світова реліквія – небесний посланець – назавжди залишилась у глибинах нашого міста і чекає НОВОГО ПРОВІСНИКА, який доторкнеться до неї.

Микола Торяник, 28 листопада 2003 року

Деякі роздуми

У древніх грецьких манускриптах згадується давнє скіфсько-грецьке місто Герос. Саме через нього проходили військо Дарія і війська скіфів на чолі з їх царем, які переслідували персів. Історичні дані вказують, що воно знаходилось трохи північніше давньогрецького міста Гелон. Історичними і археологічними дослідженнями встановлено, що Гелон – це Нільське городище. Місто Герос до цих пір не знайдене. В нашому краї можливі два його місцезнаходження – це нинішнє село Броварки або, найімовірніше, це був сам Гадяч з безліччю величезних курганів, які пізніше, у 17-му столітті, переварили на селітру. Слід зазначити, що в Броварках виявлено древнє святилище, подібних якому немає ніде у скіфському світі. Саме сюди ведуть сліди багатьох древніх легенд, пов’язаних із трьома найзначнішими скіфськими артефактами – золотими ралом, котлом і золотими кіньми, – а також легендарного котла скіфського царя Аріанта, описаного древньогрецьким істориком Геродотом. Не випадково їх шукала в наших краях німецька команда «Ананербе». Але це тема вже іншої розповіді. Запам’ятаємо – Герос. Герос – Гадяч!

Редакція «БМ» висловлює подяку автору брошури М. Торянику та директору історико-краєзнавчого музею В.Сиротюку за допомогу у підготовці матеріалу.