Про вірного друга і нещасну старість

Нещодавно минуло 40 днів відтоді, як у Ціпках сталася пожежа у якій загинув молодий чоловік. Нагадаємо, вночі 1 березня рятувальникам повідомили, що у Ціпках горить будинок. На місце події виїхав черговий караул  ДПРЧ-6, черговий караул ДПРЧ-29 та ПСО СТОВ «Фіалка» с. Великі Будища. Пожежу ліквідували через 3 години. Але, на жаль, на місці виявили тіло чоловіка, 1995 року народження. Причина пожежі досі встановлюється.

Через кілька днів після трагедії до редакції приходив Микола Аврамко, власник згорілого будинку і прийомний батько загиблого. Зі слізьми на очах він розповідав нам свою історію (детальніше про це у №10). Жили вони добре, мали усе, що й кожна середньостатистична  українська родина. Горе до них постукало неочікувано – напередодні померла дружина, а через деякий час у будинку згорів прийомний син. Попередньо йому сказали, що  це був нещасний випадок. Але   Микола у це не повірив. Справа в тому, що прийомний син Миколи мав «нехороших друзів». У день трагедії сам Микола був у лікарні,  а ці «друзі» були у них у гостях. У селі кажуть, що тоді між ними була бійка…  

Думки про те, що його прийомного сина підпалили, попередньо пограбувавши будинок, не покидають Миколу й досі. І не дивно, адже батьківський будинок – це єдине, що у нього залишилося на схилі літ. Перші дні після трагедії він перебував у лікарні, потім його прихистила рідна сестра. Але згодом, щоб не сидіти у неї «на шиї», він переїхав у Гадяч – соромиться, але дякує друзям за те, що не залишили без даху над головою:

«Розумію, що допомоги мені чекати нізвідки – зараз такий час, що люди самі ледь виживають. Обіцяли із адміністрації і сільради дати певні кошти.  Але купити новий дім я вже не зможу. Уже навіть автомобіль продав, бо треба на щось жити і лікуватись. Немає у мене нічого, як і на світі не жив… »

Часто повертається Микола до свого дворища – каже, що туди тягнеться його душа. І щоразу знаходить там свого вірного друга – собаку. Після пожежі його взяли до себе сусіди, але щодня він повертається до рідного двору, який втратив так само як і його господар.

Оксана Кириченко 

Фото використане як ілюстрація