Хороша Болгарія, але Україна краща
Мабуть, завдяки безвізу мені вдалося ще раз побувати за кордоном, а точніше в Болгарії. Був останній раз там 30 років тому, навідував родичів. За побажанням односельців хочу розповісти, що я там побачив такого особливого. Отже, Болгарія, в тому розумінні, що ми в його вкладаємо, не є зовсім Європа, бо вона належала довгий час до країн соціалістичного табору, і багато в чому схожа на нас. Живуть скромно, без особливого розмаху, але є й те, що відрізняє від нас, думаю, у кращий бік. І по дорозі туди і там вражає чистота довкілля: у містах і селах, на дорогах, на обочинах, у лісі не видно пляшок, целофанових пакетів, папірців, недопалків. Дороги скрізь хороші, місцями ідеальні, рівні, як стіл.
Обласне місто Монтана, де проживають родичі, має місто-побратима в Україні – Житомир. У центрі міста навіть є солідний готель-ресторан із назвою «Житомир». Оскільки живу в селі, це мені ближче, то більше розповім за село. Газу мало проведено, бо клімат значно тепліший, -5 градусів – це вже багато. Газ дорогий, проводити його важко і дорого – кам’янисті ґрунти. Тому майже всі топлять дровами, навіть у багатоповерхівках. Традиційних для нас систем опалення мало, в основному каміни або такі, які можна зняти і віднести в підсобні приміщення. На околиці села біля гірської річки спеціальним рівчаком в бік відведена частина води і спрямована в бетонне колодязне кільце, туди вкидають килими, доріжки, ковдри. У цьому водовороті прання 30-40 хв. колотиться, воду спускають, прання витягують і розвішують. Якщо йдуть або їдуть з дому, хати не замикають, ставлять паличку, щоб видно, що вдома немає нікого. Із нежилими будинками те ж саме. Заворожує і п’янить чисте гірське повітря, запах хвої, шум невеликої річки.
На роковини і круглі дати в себе на воротях і в спеціально відведених місцях вивішують невеликі листівки з портретами померлих родичів та словами вдячності і скорботи.
Уже давно в центрі села збудований добротний загальний сільський будинок. На другому поверсі сільська рада, пошта та службові приміщення. На першому обладнаний зал урочистостей, яким можуть скористатися всі бажаючі. У кінці заходу замовник миє посуд, прибирає і платить символічну плату. Торгівля вином і самогоном суворо забороняється, тільки для власних потреб. У кожного доброго господаря є у погребі 200-300-літрова бочка вина. Багато вирощують винограду, малини, інших ягід. Людей в селі за останні роки значно поменшало, молодь їде в Італію, Німеччину, Францію.
Стару автобусну зупинку, місцеві мисливці обладнали у мисливський клуб. Там збираються після чергового полювання і підводять підсумки. Мені також поталанило побути там. Землю місцеві обробляють в основному мотоблоками, бо земельні наділи невеликі. Подекуди бачив старенькі, але робочі ГАЗони, ЗІЛи, ЮМЗ, але в основному техніка західного виробництва. Шанують і бережуть свою національну валюту і не тільки на словах: курс до євро вже багато років 2:1. У перерахунку на наші – зарплати і пенсії дещо вищі, але й прод– і промтовари значно дорожчі, ніж у нас.
Випадково зустрілися з нашою землячкою в Софії. У продуктовому магазині хотіли купити щось на гостинець, жестами і ламаною російською хотіли пояснити, що хочемо. Продавець: «Говорите по-русски, я пойму». А ми переглянулись і між собою впівголосу: «Та нам якби по-українськи». А вона чистою українською: «Та будь ласка, я з України, я з Одеси». Далі сміх, сльози, розговорилися, наче давні знайомі. Після двох тижнів на чужині почути свою мову – бере за душу.
Метро в Софії збудоване 10 років тому. Шанують і поважають там колишнього керівника держави – Тодора Живкова. При вході в резиденцію діючого Президента стоїть почесний караул у красивій формі, з карабінами, зміна відбувається щогодини. Багато гостей столиці спостерігають, фотографують. Неподалік досить чимала і глибока, гарно та цікаво оформлена площа розкопок старовинного міста Сердіка.
На підсумок зауважу, що хоч і дорогувато, але подорожувати треба. Щось бачити нове, порівнювати, аналізувати і щось, не обов’язково матеріальне, привозити додому.
В. Терещенко
