Пасіка – місце, яке дарує спокій і гармонію
Цей вислів у точності відповідає характеру героя нашої наступної публікації. Адже гадячанин Даніл Лазарець від першої хвилини нашої зустрічі просто випромінює врівноваженість, витримку і стійкість характеру. Йому 29 і все своє свідоме життя він займається бджільництвом. А нещодавно йому випала можливість примножити свій досвід і попрацювати за кордоном. Під час нашої зустрічі він розповів, як йому там жилося і чим відрізняється українське бджільництво від новозеландського.
«Бджільництво – це не просто солодкі смаколики, це справа, яка дисциплінує і виховує відповідальність, спонукає і надихає до роздумів. Спостерігаючи за бджолами, часто думаю про те, що люди у бджіл мають багато чому навчитись. Це держава з чіткими законами. Якщо у вулику непорядок – бджоли покинуть його. Тому й сам люблю порядок. А від улюбленої справи отримую неймовірне задоволення», – розповідає герой нашої публікації.
Професію він здобував у Гадяцькій однорічній школі бджільництва, потім працював на місцевому пасічницькому підприємстві, згодом – у філіалі Інституту бджільництва ім. П.І. Прокоповича. Паралельно із роботою тримав у Біленченківці власну пасіку.
Колеги по роботі знають його як умілого і досвідченого пасічника. І коли закордонна фірма почала шукати у наших краях спеціаліста із бджільництва, вони, не вагаючись, порекомендували саме Даніла.
«Я не відмовлявся. Розумів, що такий шанс випадає дуже рідко. Поїхав у Нову Зеландію наприкінці серпня 2016 року. Працював простим пасічником на одній із крупних фірм, що займаються бджільництвом. Робота майже не відрізняється від нашої, лише бджола у нас породи степова, а у них – італійська. І система вуликів там корпусна (промислового виробництва), а в Україні – лежакова.
Для роботи мені видали особистий автомобіль – пікап, яким я й перевозив вулики. До речі, перед тим, як приступити до роботи, я освоїв ґрунтовний курс по техніці безпеки. У них із цим дуже суворо.
Працював із 7-ї ранку до 19-ї вечора. Удень трудився біля бджіл, а вночі шукав хороші місця і перевозив вулики».
Як виявилось, окрім різновиду бджіл і конструкції вуликів, у Новій Зеландії і медоносні дерева мають специфічні назви. Найпоширеніший медонос – це дерево манука (квіточки схожі на нашу вишню) і канука (чимось схоже на цвіт нашого каштана). До речі, мед мануки вважають одним із найкорисніших у світі. Науково доведені його корисні антимікробні, противірусні та протизапальні властивості.
У Новій Зеландії Даніл працював 9 місяців. За цей час завів багато корисних знайомств. Потоваришував із колегами із Сербії, Англії, Франції, США. А ще пишається знайомством із корінними місцевими жителями – плем’ям маорі. Хоча спілкуватись із ними було важкувато (наш герой володіє англійською не надто досконало), усе ж спільну мову знайшли. Та й традиційний український Великдень він знайшов із ким святкувати – у Новій Зеландії є українська діаспора, яка радо прийняла новенького у свої лави. А у вихідні, яких до речі, було не так багато, він зі своїми друзями маорійцями встиг відвідати найкрасивіші місця Окленду (столиці Нової Зеландії) та найцікавіші музеї країни.
«Найбільше мені сподобалось те, що там люди більш розслаблені, не скуті, нікуди не поспішають. Загалом ведуть розмірений спосіб життя. Не те що у нас – вічно кудись біжать… От і я трохи перейняв від них. Поки не поспішатиму назад. Спробую налагодити справи на власній пасіці. І присвячу себе родині».
Оксана Кириченко
На фон:
Бджільництво займає одну з головних позицій в економіці Нової Зеландії. Країна забезпечує медом себе і продає його на експорт в інші країни. І це не випадково, адже в цій країні працюють практично найкращі бджолярі у світі. Раніше в Нову Зеландію міграція здійснювалася саме з метою зайнятися тут професійним бджільництвом. Адже, здається, що все тут створено для роботи бджолярів. Наприклад, м’який клімат на всіх островах Нової Зеландії: океанічний – у прибережних районах, альпійський – у гірських і субтропічний – на півночі Зеландії. Таким чином, тут можна практично цілий рік займатися бджільництвом.
