Попелюшка із сусіднього під’їзу

Після розлучення з чоловіком Надя крутилася, мов білка в колесі, – повертала борги, яких наробив екс-благовірний, бо бізнес, який мав Ромко зі своїм братом, не витримав реалій «дикого капіталізму». Розрадою був син, п’ятирічний Михайлик, і робота у бюро перекладів.  Щоправда клієнти були різні: деякі занадто говіркі, інші – дивакуваті, траплялися й нахаби. Як, наприклад, ця візитерка. Мадам у яскраво-рожевій блузці, від якої аж в очах мерехтіло, і з каблучками мало не на кожному пальці, прийшла робити переклад документів для виїзду за кордон. Вийшла заміж за іноземця на ім’я Стівен.

Коли Стів почав спілкуватися з Надею, мадам безцеремонно втрутилася у розмову:

– Ви працюйте, а не балакайте. Ще помилок наробите. Чула, у тих ваших бюрах таке можуть наплутати.

Стівен приязно усміхався, думаючи, що дружина каже «міс Надья» щось приємне. А мадам «рожева блузка» не вгавала:

– Він до всіх жінок сміється. От коли мову вивчу, розтлумачу, що й до чого. А ви, до речі, заміжня?

Надя тихо зітхнула і вкотре відчула себе попелюшкою із сусіднього під’їзду. Так колись нарік її Дмитро з паралельного класу.  Надю виховував добрий, завжди тихий батько і гримза-мачуха. Як у відомій казці. Щоправда, у Наді не було хрещеної феї, вона не губила кришталевого черевичка і не зустріла прекрасного принца.  Мачуха послуговувалася Надею, як хотіла. Усі про це знали. Тому й називали дівчину з легкої руки Дмитра Попелюшкою. Надя мала світле волосся, була мініатюрною і симпатичною.

Одного разу, коли проходила повз компанію хлопців-підлітків, хтось кинув:

– Які гарні дівчата тут живуть!

Дмитро засміявся у відповідь:

– Та це Попелюшка із сусіднього під’їзду. Нічого цікавого.

Знав би цей хлопчисько, як їй тоді було боляче…

Коли Надя сказала, що вступатиме до інституту, мачуху наче оса вкусила:

– Який інститут?! Які іноземні мови?! Ти що, донька начальника? Йди в кулінарний технікум вчитися або на продавщицю. Потім хоч що-небудь з роботи принесеш.

Надя мачухи не послухала. І до інституту вступила, й підробіток знайшла.

Наступний скандал стався, коли Надя сказала, що виходить заміж. Ромко мачусі принципово не сподобався. А ще злило, що зять прийде жити на її територію.

Урешті трикімнатну квартиру розміняли. Наді дісталася однокімнатка в сусідньому будинку. Єдиною доброю порадою мачухи було те, щоб Надя не прописувала Ромка, бо «все може трапитися».

– Хлоп прийде і піде, а хата залишиться, – мовила повчальним тоном.

Спершу справи у Ромка з братом йшли непогано. Торгували запчастинами на напівлегальному ринку. Хотіли розширити «точку». Ромко почав придивлятися до нових квартир. А потім на місце, де стояли їхні «будки», поклав око місцевий підприємець. Захотів звести автосервіс, мийку і магазин. Продавцям і їхнім «будкам» довелося забратися. Ромків брат після цього подався за кордон на заробітки. А Ромко пробував щось купувати-продавати сам. Замість прибутків наробив боргів. Коли почали приходити міцні хлопці за грішми, Ромко вирішив утекти до брата. Перед тим заявив Наді, що хоче розлучитися і почати нове життя. Ромка не стало – частина його боргів залишилася. Міцні хлопці тепер почали діставати Надю. Довелося розраховуватися за колишнього благовірного.

Цей відвідувач зовсім не вписувався у Надин розклад. До кінця роботи залишилося менше півгодини. Треба забрати Михайлика з садочка. Потім репетиторство. Сякі-такі хатні справи. Ще й, мов на зло, інша працівниця, яка займалася перекладами з англійської, злягла із застудою.

– Мені дуже потрібні ці документи на завтрашній ранок, – просив чоловік.  

– Усе розумію, але мені потрібно забрати дитину з садка.  

– Я вас підвезу.

Надя працювала з документами, а відвідувач розглядав фотографії на стінах.

– О, деякі місця знайомі. Мабуть, ви багато мандруєте? – звернувся до Наді.

– Пане, будь ласка, не заважайте. І нікуди я не мандрую.

– Але ж ви вільно володієте іноземною.

Надя благально глянула на невгамовного клієнта.

Вона робила переклад і поглядала на годинник. Нарешті завершила. Склала папери у файл. Поклала візитівку бюро.

Олександр, так звали відвідувача, як і обіцяв, підвіз Надю до дитсадка.

– Я вас зачекаю і завезу додому. Уже темно і похолодніло.

Удома Михайлик зі сльозами сказав, що забув у машині «того дядька» свій наплічник-ведмежатко. Надя у відповідь розвела руками. Пообіцяла Михайликові купити новий наплічник. І про «того дядька» забули. Олександр сам нагадав про себе. Більш ніж через місяць під кінець робочого дня завітав у бюро. Побачивши колишнього клієнта, Надя автоматично глянула на годинник: до кінця робочого дня залишилося десять хвилин. Добре, що цього разу Світлана на місці. Переадресує пізнього відвідувача їй.

– Доброго вечора, якщо у вас нагальна справа, то пані Світлана…

– У мене справа особисто до вас, – усміхнувся Олександр.

– Вибачте, я повинна забрати…

– …Сина з садка. Я вас не затримаю. Просто повинен повернути вашу згубу, точніше, вашого е-е-е… Михайлика. Поки зберетеся, я вас зачекаю в машині.  

Коли за Олександром зачинилися двері, співробітниці запитали майже хором:

– Це хто? 

– Переклад для нього робила, коли ти хворіла, – відповіла Світлані. – Було вже пізно. До садка підвіз. Михайлик забув у машині свій наплічник. І ось…

– Надю, а він досить респектабельний чоловік. Одружений?

– Не запитувала, – кинула на ходу цікавим «сорокам».

Олександр вручив їй синову згубу і букет квітів. Ніяково подякувала.

– Не поспішайте. Я підвезу вас до садка.

– Сьогодні я не запізнююсь.

Відкрив двері.

– Сідайте, сідайте…

Михайлик радів, що йому повернули наплічника-ведмежатко. І прошепотів Наді на вухо:

– Правда, той дядько добрий?

«Дядько» почув. І, щоб виправдати похвалу малого, запропонував пригостити його з мамою смаколиками у кафешці, що неподалік. Надя не наважилась відмовитись, побачивши щасливе синове обличчя. 

– Щоб у вас не виникало банальне запитання, чи мене чекають вдома, відповім наперед – не чекають, – жартома сказав Олександр, розглядаючи меню.

– Мене… нас також не чекають, – тихо мовила Надя.

Олександр жив сам. Холостякував. Колись був заручений із вродливою та примхливою Мартою. До весілля залишалося зовсім небагато часу, коли Марта познайомилася з сином чиновника із сусідньої області. У Мартиної одногрупниці був день народження. Компанія святкувала у літньому кафе. Був там і Владислав, який гостював у батькових друзів.

Знайомство Марти і Владислава закінчилось тим, що наречена втекла від Олександра мало не з-під вінця. Владислав був заможнім і перспективним. Після цього Олександр вирішив довести сам собі, що він не гірший. Також може бути успішним. І йому це вдавалося. Ось тільки дівчат сторонився. Кохання до Марти, незважаючи на її витівку, ще тліло в серці, а часом і пекло. «Лікувався» роботою і подорожами. Цієї весни планував запустити новий проект зі своїм бізнесовим партнером і податися у мандрівку, а не закохуватися. Але тепер у його календарі з’явилась відмітка «почуття».

Надя увійшла в його життя разом із весною. Спершу він відчув приязнь до цієї вічно заклопотаної молодої жінки. Вона чимось нагадувала Олександрові його маму – добру, затишну, привітну. А ще йому подобалося бути енциклопедією для Михайлика, у якого з будь-якого приводу виникало безліч «чому?».

Стара бруківка після дощу була слизькою. Надина нога поїхала і набійка з чобітка залишилась між камінцями. Попелюшка, аби знайти щастя, загубила кришталевого черевичка. А Надя – лише набійку. Засміялася.. Вона ж – Попелюшка із сусіднього під’їзду…

Ольга Чорна