На сторожі
Хоч і здається, що залізничник – це професія досить романтична (стукіт коліс, безкінечні магістралі…), насправді ця робота зовсім нелегка. Своє професійне свято представники цієї професії святкують 4 листопада. Гадяч важко віднести до міста із величезним залізничним сполученням. Тому, щоб привітати усіх місцевих працівників залізниці, ми щороку навідувались на єдину залізничну станцію «Гадяч». А цьогоріч вирішили вчинити інакше.
Чи не кожному з нас доводилось проїжджати через залізничний переїзд між Гадячем і Оснягами. І часто, чекаючи, поки проїде потяг, закриється і відкриється шлагбаум, ми зазвичай не звертаємо увагу на людину в помаранчевому жилеті із жовтим прапорцем у руках…
Без попередження ми приїхали на залізничний переїзд. Голосним гавкотом зустрів нас пес, а із будиночка сором’язливо виглянув черговий, назвався Сергієм Калашниковим. Він не очікував приїзду кореспондентів, адже ще жодного разу за роки його роботи на залізниці (а це вже майже 30 років!) газетярі не писали про них.
– Не звертають на нас уваги. Про станцію пишуть, про бригаду також, а про нас – ні. Хоча у нас робота також не з легких, – розповідає Сергій Олександрович. – Я влаштувався на залізницю у 1989-му. До цього навчався у Гадяцькому ВПАУ, здобув технічну спеціальність. Але я радий, що прийшов саме сюди.
Працює залізничник черговим по переїзду «36-й кілометр» перегону Венеславівка – Гадяч Роменської дистанції колії. Протягом зміни при собі у чергового обов’язково повинні бути кілька речей: жовтий прапорець, яким черговий сигналізує потягу, що на переїзді все гаразд (уночі прапорець замінюють ліхтарем), а також спеціальні петарди, які в разі потреби кладуться на рейки, щоб зупинити потяг.
Окрім спецінструментів, кожен черговий повинен вправляється із звичною лопатою, ломом та іншими інструментами. Адже в його обов’язки, окрім виправлення дрібних несправностей у роботі переїзду, входить підтримання належного порядку на території (розчищання снігу взимку і прибирання трави влітку).
– Зараз забезпечую і контролюю безпеку руху поїздів і автотранспорту через залізничний переїзд, – розповідає Сергій Калашников. – «Няньок» у нас немає, все самі. От сьогодні почав дрова заготовляти на зиму. А так буває всього. Найважче взимку: і сніг треба відкидати на переїзді, і колії відчистити. А буває, що й автомобілістів приймаю, які у заметах застрягають, чаєм їх напуваю, відігріваю…
У приміщенні залізничного посту все, як у давні часи: грає старе дротове радіо, тріщить дров’яна піч і пахне мазутом. На столі розкладені робочі журнали та інструкції.
– Без цього ніяк! Ми повинні знати всі інструкції, це ж безпека людей. І новому нас вчать постійно – їздимо у Ромни на планові заняття та екзамени.
Усього у зміні працює четверо – Анатолій Репецький, Юлія Безрук, Василь Дейна і Сергій Калашников. Змінюються кожні 12 годин. У залізничників лишається одна, поки нездійснена мрія – автоматизація переїзду. Адже і досі шлагбаум доводиться опускати вручну. Із усім іншим справляються, бо свою роботу вважають найкращою.
Редакція тижневика приєднується до привітань на адресу залізничників. Вітаємо всіх, хто вірний професійному обов’язку і високому званню «Працівник Укрзалізниці». Щиро бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, добробуту, нових трудових здобутків та досягнень!
Оксана Кириченко
