Герої поколінь

Історія береже пам’ять про українських звитяжців – борців за свободу України. Адже чи не на кожне покоління випала сумна доля – здобувати волю і незалежність нашої держави. І сьогодні, як і колись давно, історія повторюється – наше покоління змушене протистояти агресору. Тому від 2014 року в державі відзначають нове свято – День українського козацтва і День захисника України водночас із днем Святої Покрови Пресвятої Богородиці.  

Це свято є насправді всенародним, бо захисниками України є учасники національно-визвольних рухів ХХ століття, учасники всіх воєн, що відбувались на території держави і за її межами, учасники Революції гідності, добровольці і військові, волонтери – усі, хто наближав або продовжує наближати перемогу над загарбниками.

Тому сьогодні ця публікація присвячується тим, хто у той чи інший час чи спосіб став на захист рідної землі.

Найбільшим і значущим святом Покрова була для козаків

Гадяч здавна вважають містом козацької слави. Із 1663 року і 5 років поспіль місто було адміністративною столицею Війська Запорізького.  Козаки Гадяцького полку брали участь і уславили себе хоробрістю і відвагою при обороні рубежів своєї країни та в походах на Азов і Прибалтику. Козаки вірили, що Свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали заступницею і покровителькою православного воїнства.

Бережемо пам’ять Другої світової війни

Вони волею і неволею стали учасниками протистояння, яке назавжди змінило їхні долі і принесло в життя кров, біль, страждання, утрату рідних та близьких.

На різних фронтах Другої світової війни мужньо боролися і гинули тисячі жителів міста і району. Понад 5 тисяч гадячан відзначені бойовими орденами і медалями.

І хоч сьогодні більшості із них вже немає серед нас,  але 75 років поспіль ми збираємося біля «Вічного вогню», щоб вшанувати  їх величний подвиг. 

Служити Батьківщині

Призвані до лав Радянської армії  в різні роки, вони із гордістю виконували свій обов’язок. Вже сьогодні, у незалежній державі, вони продовжують берегти у своїх серцях бойовий дух і відданість рідній землі і завжди готові у будь-яку хвилину стати на захист України. Вони – це наші чоловіки: прикордонники і моряки, танкісти і артилеристи.

Багатьох із місцевих десантників за час АТО мобілізували, багато із них пішли добровольцями, укотре підтвердивши правдивість їхнього девізу  «Ніхто, крім нас».  

Ціна «чужої війни»

Сотні наших земляків брали участь у бойових діях в Афганістані, а також на територіях інших країн. Шановні ветерани-інтернаціоналісти! Прийміть найкращі побажання щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах! Ми низько схиляємо голови перед вами, матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули. Вічна пам’ять про них навіки залишиться у наших серцях.

АТО: боротьба за незалежність України продовжується

У той час, коли більшість із нас навіть не розуміли весь сенс слова «війна», Гадяцький військкомат на повну силу набирав бійців. Під першу хвилю мобілізації потрапило чимало наших земляків, імена яких відомі багатьом. Але більшість тих, хто у перших рядах відправився на схід, були добровольці. В обійми пекельної війни потрапляли і зовсім молоді хлопці, і вже дорослі, досвідчені чоловіки.

У 2014-му, коли все тільки починалось, лише рідні і близькі мобілізованих знали, коли відбуваються відправки. Тому, на жаль, нам не вдалось зберегти в архівах тих, хто першим став на наш захист. У нашому фотоархіві є фото військовослужбовців тільки з осені 2014 року. По кілька разів на тиждень, у дощі й морози, хлопці їхали прямо на передову. Рідні зі слізьми на очах проводжали їх, боячись побачити востаннє. А вони впевнено обіцяли повернутись із перемогою.

Уже сьогодні, мабуть, немає такої точки на сході України, на якій би не воювали наші земляки. Географія їхнього розміщення більш ніж масштабна:  Луганськ, Донецьк, Артемівськ, Соледар, Новий Айдар, Щастя, Червоний Жовтень, Ольховатка, Костянтинівка, Авдіївка, Тоненьке, Станиця Луганська, Зайцеве, Піски, Опитне, Маріуполь, Ясинуовата,  Трьохізбенка, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Попасна і ще багато-багато міст та сіл, перелічувати яких немає сенсу. Варто згадати й те, що наші земляки відзначились і під час оборони Донецького аеропорту, яка, до речі, вважається однією із найсерйозніших в АТО. А ще Іловайськ, де поклали свої голови наші хлопці.

Перші гадяцькі бійці повернулись додому у листопаді 2014-го. Цей день, мабуть, був найбільш очікуваним для всієї Гадяччини – із хлібом і шампанським хлопців зустрічали не лише рідні, а й звичайні перехожі.

На фото: перші військові АТО, демобілізовані у 2014 році.

Після цього вже декілька разів відбувались демобілізації. Щоразу до своїх домівок повертались бійці. Іноді із серйозними пораненнями та контузіями, але не втративши  безмежної любові до Батьківщини. 

Серйозна роль в історії нинішньої війни відводиться і волонтерам, які під градом куль ризикуючи власним життям, робили все можливе для того, щоб вчасно доставити допомогу військовим. Саме завдячуючи їхній допомозі наші військові у перші місяці війни були більш-менш нагодовані, одягнені, обігріті.

На фото:  Луганська область, полк 1129. Перший зліва – житель с. Ціпки, поруч із яким місцеві волонтери Володимир Цимбал і Світлана Пухир.

На жаль, АТО продовжується і до сьогодні.  Багато наших земляків залишаються захищати українські позиції. Редакція тижневика приєднується до всіх привітань, які цього дня лунатимуть на адресу наших шановних захисників. Ми вшановуємо військових усіх родів військ, мужніх, сміливих і відважних чоловіків, які уособлюють силу, могутність, упевненість, спокій і мир у кожній родині, у нашому спільному домі.

Зі святом вас. Нехай готовність бути на крок ближче перед можливою небезпекою завжди згуртовує всіх у гуманній справі захисту сьогоднішнього і майбутнього України. Нехай над вашими головами завжди буде мирне небо. 

 За роки проведення АТО ми втратили 8 земляків. У наших серцях навіки закарбується пам’ять про їхній подвиг.

Микола Прудій (22.05.1995 – 16.08.2014)

Юрій Кириєнко (7.01.1982 – 28.08.2014)

Анатолій Лифар (19.05.1981 – 29.08.2014)

Руслан Пономаренко (6.12. 1978 – 28.01.2015)

Ігор Жадько (1.03.1976 – 15.06.2015)

Сергій Ільченко  (3.09.1975  – 13.09.2015)

Олег Перепелятник (1.12.1979 – 16.03.2016)

Сергій Павлюченко (19.07.1976 – 18.06.2016)

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали,

Пам’ятайте про тих, що згоріли, як зорі,

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах,

Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах і є під горою,

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.